ban2

Микола Шваб: Я може й не встигну, але ти мусиш дожити й бачити Україну вільною!

Хрещатик. На перон заходить чоловік з ціпком. Форма, шеврони. Згадую про вдячність, про їх вчинки і про те, що тут їм не так затишно, як на передовій. Йду дякувати. Підходжу з дурним запитанням:
— Воювали, батьку?,— у відповідь спокійно:
— Ні, бля, прогулявся...
Доганяю свою тупість:
— Та бачу, як прогулялися... Дякую, батьку.
тисну руку, вертаюся.
За мить підходить. Питає, чи священник. Тоді виливає пару жмень гіркоти у чеканній строфі про трьох полеглих з трьох конфесій, що вірили в Триєдиного Бога.
Я, вражений силою щойно відлитих слів, наче вони з полум’я, що замкнене часом, задаю ще одне дурне й невчасне запитання,— це ви написали? На що отримую таку ж різку, але незлу відповідь старого козарлюги, щось на кшталт — та ні, вночі приснилось, і він говорить далі. Тим часом підходить ще один воїн, якого бачу лиш боковим зором, бо вислуховую історію про те, як вони накрили ці три труни одним українським прапором - мусульманина, єврея і грекокатолика. Про те, що він знав хлопчиська цілих три дні...
Заходимо у вагон, рушаємо.
Не можу відвернутися. Продовжую дякувати і розповідати скільки вони для нас значать. Він каже, що може не доживе до вільної України, але я повинен. Що на халяву не буде, тому через кров’янку... Він намагається запалити в мені той вогонь, що бушує в його грудях і його слова пекучі, як полум’я, що застигло в тому вірші:
Я може й не встигну, але ти мусиш дожити й бачити Україну вільною!
— Ми вже бачимо те, чого чекали тисячу років в Україні. Ви дали нам зразок, як слід жити.
— Вам не зрозуміти... Якщо не бачити. А може... ви й розумієте...
— Не думайте, батьку,— ми все розуміємо, все бачимо і все відчуваємо. Дякуємо вам...
Старий воїн спокійнішає, зазираючи мені в очі, дивиться на те, що горить в моєму серці... Велика заскорузла п’ятірня підполковника стискає мою руку:
— Тоді добре...
Я відходжу до дружини, що сидить збоку. У шибу вагона бачу, як до нього обережно підсідає ще хтось і починає розмову. Бачу стримані скупі відповіді. Не лише я — чути, як на обох лавах вся увага на тій людині. Україна їде в метро і Україна дивиться на своїх героїв. Атмосфера в вагоні наповнена якоюсь... святістю, яку майже чути, на межі слухового діапазону. Дуже дуже чисто, аж дзвінко...
*****************************************
І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього.
(Ісая 11:2)
+++++++++++++++++++++++
P.S.
На другий день...
Дивлюсь на сотні репостів і коментарів і розумію, що сказав вчора правду від усіх нас. Ми справді все розуміємо. Ми справді вдячні. І ми справді вже живемо за їхнім прикладом, живемо разом з ними одним життям — по-українськи.
Дякую Українцю, що додав відео в коментарях.

Дякую Костянтину за ВІРШ. Ось він:
В нас тут немає віросповідань.
Й конфесій об’єднання - не на часі.
Святая трійця - християнин/, мусульманин, іудей
Учора підірвались на фугасі.
Господь зібрав докупи усіх трьох.
Бо Він - Творець Один, для всіх — Єдиний.
Й забрав до себе з символом одним —
Під прапором моєї України.
Тут - у виконанні автора з історією...

Автор: Андрій Пукавський

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"