ban2

ФАТАЛЬНА МАРІЯ – МАРКО ВОВЧОК: ЗАГАДКОВА НАТУРА

Моцартом любовних історій" охрестив Марію Вілінську Віктор Петров Домонтович. "Поки людина живе, біографія передчасна," – так вважала Марко Вовчок, тому не дозволяла друкувати свої фото, не давала інтерв'ю, не спростовувала жодних пліток.

0122 грудня 1833 р. в маєтку Катерининському Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї народилася Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська).
Мати Марії Вілінської походила з княжого роду Радзивілів, бабця матері – польського-литовського роду; батько мав білоруське коріння. Хоч повсякденною мовою у Вілінських була французька, батько знав і гарно співав українські пісні. Після ранньої смерті татка і одруження матері з картярем-гультіпакою вітчимом, Маня стала "бідною родичкою" у тітки.

16-річна Марія випускниця Харківського пансіонату шляхетних дівчат на балу познайомилася з Опанасом Марковичем. 28-річний шляхтич, випускник Київського університету, знайомий Миколи Гоголя й Тараса Шевченка, чудовий оповідач і співак був гарним і приємним на обличчя. Коли він запропонував Мані руку й серце, вона не роздумувала: Опанас старший, з ним вона буде мати самостійне життя, не може ж вона вічно жити у тітки (у великому будинку якої для Маші був куток, відгороджений ширмою).

1Пізніше вона зізнається, що вийшла заміж "не кохаючи, а лише прагнучи незалежності". Коли знайшлася дочка, вона вирішила, що це – сенс її життя, але маля прожило менше року, і довелося Марії шукати грошей на похорони. У 19 років Марія народила Богданка і син став її останньою іграшкою. Молоді жили у Києві, потім у Немирові, Чернігові. Куди тільки не заносив їх пошук копійки! Опанас завжди ретельно виконував роботу, але гроші у кишені не трималися.
Працювали вони у Сокиринцях, у Василя Тарновського. Тут Маркович відпочивав душею, але Маня завела роман одразу з двома паничами, тому Тарновський заплатив Марковичам, щоб вони виїхали. У Чернігові Опанас викладав географію. Йому та Леоніду Глібову все місто співчувало, бо їхні сексапільні дружини збуджували навіть гімназистів.
Енергія Марії била через край. Маркович знайомилася з народом, записувала оповідання з народних вуст. І несподівано навіть для себе легко, на одному диханні Марія виспівала оповідання "Викуп", "Знай, ляше".

Пантелеймон Куліш – редактор журналу "Основа" – і не гадав, що автор оповідань – жінка, коли говорив, що цей письменник, як бджола Божа, випив найкращу росу із квіток нашої мови, "автор трудився як етнограф, але в етнографії виявився поетом". Незабаром Марія з сином опинилися в Петербурзі.
2Пантелеймон Куліш одразу ж поставив діагноз Марії – "мовчазне божество". Вона – світлий розум, талант, її мова – чистий струмок, а до того ж – красуня. Закоханий у Марію з першого погляду, Панько Куліш поєднав прізвище чоловіка з її "вовчкуватістю" у спілкуванні й народилося – "Марко Вовчок", ненависне для самої письменниці "прізвисько". Марія порушила норми, обов’язкові для "доброчесної" жінки: вона не погодилася з редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!
Кажуть, запалилися сіроокою Марковичкою композитор Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Куліш, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Для невиліковно хворого на туберкульоз професора історії Степана Єшевського Марко Вовчок була останнім коханням. Тургенєв не тільки переклав її оповідання російською, але й став на все життя "закоханим другом". Тарас Григорович подарував їй "Кобзаря" з написом: "Моїй єдиній доні Марусі Маркович"… З приводу палких почуттів Тараса Григоровича до останньої Іван Тургенєв поглузував: "Шевченко не повесится, Кулиш не застрелится, Костомаров… может, бросится в воду, — но что же делать?"
Марія Вілінська та Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш розірвав із дружиною, поїхав до Берліна, замовив номер на дві особи та застиг у передчутті бурхливого роману. Коли Куліш застав Марію, Богданчика і Тургенєва, одразу ж повернувся до дружини. Егоїстичний, неврівноважений Панько розпустив чутки, що оповідання Марка Вовчка – то твори Опанаса Марковича. 30 років ображений коханець виливав бруд і непристойності на Марію, стверджуючи: "Її легковажність і зрадливість загубили мене".
Коли Марії було 26, Європа захопилася Марко Вовчком, Олександр Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили. Герцен назвав її оповідання геніальними, порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, яка також зневажала умовності, була суперечливою та роковою. Іван Тургенєв увів Марію в салон Поліни Віардо, познайомив із Густавом Флобером, Проспером Меріме (він спілкувався з Марією українською).
Із видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцелем стосунки почались як романтичні й перейшли у ділову співпрацю на 40 років: саме стільки часу Марія Вілінська була постійним співробітником журналу "Magasin d`Education et de Recreation", у якому друкувався Жуль Верн. Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською і вона переклала 15 романів, останні підписувала одним словом Лобач. Закоханий польський хімік Владислав Олевінський через неї застрелився.
Марія зважилася заснувати французький дитячий журнал. Перші оповідання дітям Франції писала українка! Її повість "Маруся" одержала нагороду французької академії, Міністерство народної освіти Франції прийняло цей твір для шкільних бібліотек.

3Марію вабила юність: старші чоловіки, навіть тричі генії, її не цікавили. Зненацька небіж Герцена, кандидат прав Московського університету, 23-літній Олександр Пассек багатий, аристократичний красень безтямно закохався у Марію.
Вперше у житті вона запалилася любов`ю. Вони не мали таємниць, були прозорими одне для одного, шість років їхньому коханню заздрила Європа. Спочатку ні Герцен, ні Тургенєв не вірили в можливість цього роману. Тургенєв писав до неї ревниві листи, з часом роман з Іваном Тургенєвим переріс у дружбу, яка тривала до смерті письменника. Але туберкульоз з'їдав життя Сашка. "Мила моя, єдина моя, перша і остання," - були його прощальні слова. Марія привезла прах коханого до Москви, і почула від матері Сашка: "Піфія, віщунка смерті". Хотілося заперечити, але помер і Опанас Маркович, двічі вдова за один рік!

4Самотня письменниця виснажувала себе, заробляючи перекладами, та сірі будні заясніли леліткою кохання: брат у третіх Митя Писарєв, молодший за неї на 7 років. Вони живуть почуттям, разом перекладають Брема, Дарвіна. Згодом їдуть на Ризьке узбережжя. Богданчик та Митя побігли до моря, Марія готувала сніданок. Раптом запахло морським вітром і жіночими сльозами: рятуючи її сина, Писарєв утопився. За два роки Марія поховала трьох чоловіків. Вона важко перенесла втрату Дмитра Писарєва, на довгий час втратила мову. М. Некрасов присвятив їй вірш:

"Не рыдай так безумно над ним:
хорошо умереть молодым!"

Жодного чоловіка не стало в її житті, у домі Маркович навіть кота замінили на кішку. Працювала тоді Марія з жінками, видаючи журнал "Переводы лучших иностранных писателей".

5Але життя взяло своє: 38-літня Марія стала цивільною дружиною 20-літнього гардемарина Михайла Лобач-Жученка, через 7 років вони одружилися і назавжди покинули Петербург. Вона не писала задля кусня хліба, а складала написане, кидаючи: "Як мене не стане, надрукуєте!". У них з'явився син Борис. Правда, обізнані люди подейкували, що то син Богдана й актриси. Якби там не було, а Марія з чоловіком виховали хлопчика. Вони жили у власному будинку в Нальчику, в останні дні вона працювала над повістю "Гайдамаки".
Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. 10 серпня 1907 р. вона й спочила, сидячи в старовинному саду диких груш. Чоловік, як вона заповідала, поховав Марію під улюбленою грушею.
Кажуть, чоловік її знайшов щоденник, прочитав запис, де Марія шкодувала, що одружилася, бо творець має бути вільним. Та пан Михайло не образився, він опублікував усі сторінки Маріїного життєпису. Пізніше він одружився із дочкою Маріїної подруги, але щасливим вважав тільки перший шлюб.
Михайло Лобач–Жученко відмовився від будиночку в Нальчику на користь Київської "Просвіти", щоб вони доглядали за могилою.
Син Богдан був перекладачем і журналістом, молодший Борис – інженер-механік флоту, професор; написав книжки з історії механіки, морського флоту й авіації; обоє написали по книзі про Марка Вовчка.

Хто для вас Марко Вовчок – спокусниця-феміністка чи «вовчкувата» письменниця, а, може, взагалі псевдоавторка – це ваша справа. Залишимо це питання відкритим.
Що для вас українська література – нудота чи цікавість – також ваша справа. Усе залежить від бажання бути пасивним споживачем чи активним читачем, скептиком-дослідником. Ось лише наостанок звернемося до спогаду самої Марко Вовчок, до спогаду про мову: «Есть теперь немало писателей и переводчиков, которые невообразимо коверкают чудесный украинский язык и не задумываясь, сами, сочиняют слова: выходит такое безобразие, что сердце болит». І це питання ми також залишаємо для вашого суду…

 

Використані матеріали сайтів з інтернет-ресурсу:
http://incognita.day.kiev.ua
http://www.uamodna.com
та література:
Грицай М. С. Марко Вовчок. Творчий шлях.
Лобач-Жученко Б. Б. Про Марка Вовчка. Сторінки до біографії письменниці.


Підготувала Людмила Тищенко

Напишіть Ваш коментар