ban2

ЧАРОДІЙ НАШОЇ СЦЕНИ – МИХАЙЛО ДОНЕЦЬ


10 вересня 1941 року в Україні година горя та боїв, а в усіх київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були поголовно розстрiлянi всi в’язнi. Саме в цей день вiд рук "славних чекістів" обiрвалося життя унiкального оперного спiвака, чародiя сцени Михайла Івановича Донця.

Володимир Сосюра писав:
Його за голос я любив,
Не тільки я – усі любили,
Але орлу одбили крила
В годину горя і боїв.


23 січня 1883 року на тихій Московській вулиці старого Києва в будиночку біля заводу "Арсенал" зайшовся плачем новонароджений, майбутній співак, Михайло Донець. Батько працював креслярем на цьому заводі, був дуже музикальний, гарно співав дуетом зі своєю дружиною. У 8 років Михайлика віддали до церковнопарафіяльної школи, вчився він добре, але бешкетував. На уроках співів учитель звернув увагу на дзвінкий дискант хлопця і повів його до відомого в Києві регента Олексія Грінченка. Той послухав Михайла, оцінив його винятковий слух, музичну пам’ять, голос і записав до церковного хору. І хоч Михайло не раз отримував від регента камертоном по голові, вивчив усі дитячі хори і через рік мав перший виступ на сцені. Співав у церковному хорі, потім в дитячому хорі Київської опери (антр. І. Я. Сєтова).
У родині було семеро дітей. Коли Ірина Іванівна, мати, захворіла на туберкульоз, Іван Донець із горя почав випивати, діти з усіх сил допомагали неньці, але вона танула на очах. 9-літнім Донець лишився сиротою. Через три роки не стало й батька. Діти осиротіли. Адміністрація "Арсеналу" допомогла влаштувати хлопця до військово-фельдшерської школи. Утримання тут було на державні кошти, а курс навчання — чотири роки. Разом із Донцем учився Юхим Придворов, відомий як пролетарський поет Дем’ян Бєдний.
125В училищі Донець захопився театром, навіть виконував там жіночі ролі (бо ж усі учні — хлопці), малював декорації, робив бутафорію. Голос його почав "ламатися", тож довелося залишити спів у хорі, зате найкращі ролі у виставах припадали йому. Якраз наприкінці його навчання у школі поставили "Бедность не порок" О. Островського. Роль Любима Торцова доручили М. Донцю. Зібралося все начальство школи й госпіталю, ще й запросили М. Соловцова, який очолював російський драматичний театр у Києві. Звичайно, це була любительська учнівська вистава, однак Соловцова зацікавив М. Донець, його темперамент, щирість і правдивість поведінки. Він пройшов за куліси і порадив Михайлові вчитися драматичному мистецтву.
17-літнього М.Донця зарахували до військового госпіталю фельдшером, платня була мізерна, але Михайло цим не переймався — сам заробляв не тільки на хліб, а й на плату за уроки приватним вчителям Олександрі Сантагано-Горчаковій і Михайлу Бочарову; ввечері він летів до театру Бергоньє (білетери, з якими він познайомився, пускали його на гальорку). У ті роки Микола Соловцов вів класи драматичного мистецтва в Київській музично-драматичній школі М. Лесневич-Носової. Якось Михайло наважився прийти, Соловцов його впізнав і запропонував вчити безплатно. Юнак поступив до театру Соловцова. Хрещеною матір'ю в мистецтві він називав Марію Заньковецьку, а вона зверталася до нього словом: "Синок!". Своїми великими учителями Донець вважав П.Саксаганського, М.Садовського й М.Лисенка.
Восени 1906 року закінчилася нарешті шестирічна служба у шпиталі, і він подав у відставку. Тим часом його вчитель співак М. Бочаров переїхав до Москви і став працювати в оперному театрі С. Зиміна. Звичайно, він забрав Донця в Москву. Цікаво, що Михайло Іванович вчив всі партії басового репертуару незалежно від того, чи буде він їх виконувати. Сталося так, що виконавець партії Додона Сперанський захворів, і спектакль мали відмінити. Режисер Оленін викликав Донця і запитав його: "Кажуть, що ти вчиш усі басові партії. Може, й Додона знаєш". "Так, — відповів Донець, — Прослухайте". Згодом цей образ став одним із найяскравіших і вражаючих у його репертуарі.
Разом із Іваном Алчевським влаштовували концерти української музики. На ньому М. Донець мав великий успіх: коли він заспівав "Молітесь, братія, молітесь" М. Лисенка. Микола Віталійович, розчулений до сліз, підійшов до нього й поцілував. Закінчився концерт кантатою М. Лисенка. 1909 року організував музично-драматичний гурток "Кобзар", що став духовним притулком багатьом українцям Москви та скалкою в оці владі.
З 1913 року – соліст Київського оперного театру. Під час війни керівництво опери подбало, щоб Михайла не взяли на фронт. Вдень (від 6 ранку до 6 вечора) він був госпітальним фельдшером, а увечері – артистом опери. Нерідко в перерві між репетиціями можна було спостерігати, як артисти слухали розповідь Михайла Івановича про його фельдшерську практику, любительські вистави, адже співак відзначався невичерпним, характерним для українця гумором і був першокласним оповідачем. Володів густим, сильним, "польотним", рівним голосом (у всіх регістрах) красивого, теплого тембру і широкого діапазону, майстерністю філіровки й співу mezza-voce, відрізнялося тонкої фразируванням, оригінальним сценічним трактуванням кожного образу. Співакові були доступні різнопланові ролі (від трагічних до комічних). Проте більше він тяжів до характерних партій.
Із запалом зустрів владу УНР, на Софіївському майдані з хлібом-сіллю зустрічав С. Петлюру. 18 листопада 1918 року вперше в історії театру з ініціативи Михайла Івановича відбулася прем’єра опери Чайковського "Черевички" українською мовою. У 1919 р. в Києві був організований театр музичної драми; Лесь Курбас мав ставити в ньому "Тараса Бульбу" М. Лисенка і запросив на партію Тараса Донця. Коли надійшли більшовики, артисти виступали з концертами в "анекдотичних умовах, — згадував Михайло Іванович. — Ледь жива шкапа тягла віз із майданчиком, на якому стояли рештки від піаніно. Дякували нам натурою. Одного разу мені після концерту сказали: "Ми з вами, товаришу Донець, сьогодні розрахуємось "по-міністерськи". Мені видали фунт солі, три коробки сірників і дві голки".
1261924 р. Донець став першим заслуженим артистом України. На цей час припадає його романтичне одруження з Марією Тессейр. Вона була молодшою на 6 років, щойно повернулася з Мілана, де закінчила консерваторію. Про цю пару Володимир Сосюра писав:

Дивлюсь крізь марево заграв…
Донець. Я в опері стрічав
Його з дружиною. Як любка
Вона була йому тих днів..

З часом Марія Едуардівна стала солісткою Київської опери, а чоловік вивчив практично увесь світовий басовий репертуар – 130 партій, причому за деякі з них (наприклад, опери Римського-Корсакова) навіть Шаляпін не брався. 1927 року Михайло Донець став першим виконавцем партії Тараса Бульби. 1930 рік – народний артист УРСР.
Здавалося, пік удачі: захоплений українізацією рідної опери М.Донець пожинав лаври. Він переучив репертуар українською мовою — партії Мефістофеля, князя Галицького, дон Базіліо, Салтана. Уряд надав 20 тисяч карбованців на будівництво його власної дачі на Звіринці, а у саду він висадив 500 кущів червоних лілій. Сюди приїздили МХАТівці – Іван Москвін, Алла Тарасова, Ольга Кніпер-Чехова. Жінки милувалися садом, упивалися ароматом квітів, а чоловіки біля комину згадували анекдоти, пили лікер. Михайло Іванович був у центрі: охоче співав для гостей, сипав жартами, неперевершено розповідав про різні кумедні випадки. Часто О.Вишня, М.Донець, М.Рильський ходили на полювання та рибалку.
10 березня в Москві у перший день декади українського мистецтва відбулася прем’єра "Запорожця за Дунаєм" за участю Михайла Донця та Марії Литвиненко-Вольгемут. Тоді співака удостоїли ордену Трудового Червоного прапора. Репертуар налічував 134 ролі в 79 операх, 3-х оперетах і 10 драмах (у т. ч. Островського). Вокально-сценічна майстерність артиста сформувалося під впливом видатних співаків Л. В. Собінова, Ф. І. Шаляпіна, Н. К. Садовського, П. Саксаганського та М. Заньковецької.
1-й виконавець партій: Сокальського ("Щорс" Б. Лятошинського, 1938), Діда Калинчука ("Перекоп" Ю. Мейтуса, В. П. Рибальченко і М. Д. Тіца, 1939), Твардовського ("Шевченко" В. Йориша, 1940) ;
У Свердловську - Івана Грозного ("Князь Срібний" П. Тріодін, 1925), Царя Салтана ("Казка про царя Салтана" М. Римського-Корсакова, 1925, постановка А. І. Улуханова);
У Києві - Захара Беркута ("Золотий обруч" Б. Лятошинського, 1930, одна з кращих ролей), Луговінова ("Прорив" С. Потоцького, 1930), Мексона ("Північний вітер" Л. К. Кніппера, 1931).
Кращі партії: Іван Сусанін ("Життя за царя" М. Глінки), Мельник ("Русалка" О. Даргомижського), Князь Василь Голіцин ("Хованщина" М. Мусоргського), Князь Іван Хованський («Хованщина» М. Мусоргського), Досифей («Хованщина» М. Мусоргського), Борис Годунов (одноїм. опера М. Мусоргського), Володимир Галицький ("Князь Ігор" О. Бородіна), Додон ("Золотий півник" М. Римського-Корсакова), Чуб ("Ніч перед Різдвом "М. Римського-Корсакова), Чуб (" Черевички "П. Чайковського, 1918, на укр. яз.), Іван Карась (" Запорожець за Дунаєм "С. Гулак-Артемовського), Виборний ("Наталка Полтавка " М.Лисенка), Тарас Бульба (одноїм. опера М.Лисенка), Дон Базиліо ("Севільський цирульник" Дж. Россіні), Мефістофель (одноїм. опера А. Бойто), Міракль ("Казки Гофмана" Ж. Оффенбаха).
Другі партії: Фарлаф ("Руслан і Людмила" М. Глінки), Кончак ("Князь Ігор" О. Бородіна), Пімен ("Борис Годунов" М. Мусоргського), Варлаам ("Борис Годунов" М. Мусоргського), Дід Мороз ( "Снігуронька" М. Римського-Корсакова, 1928), Гремін ("Євгеній Онєгін" П. Чайковського), Рене ("Іоланта" П. Чайковського), Остап Палій ("Катерина" М. Аркаса); Лепорелло ("Дон Жуан" В. А. Моцарта), Марсель ("Гугеноти" Дж. Мейєрбера), Граф де Сен-Брі ("Гугеноти" Дж. Мейєрбера), Нілаканта ("Лакме" Л. Деліба), Мефістофель (" Фауст "Ш. Гуно), Феррандо (" Трубадур "Дж. Верді), Шонар (" Богема "Дж. Пуччіні), Анджелотті (" Тоска "Дж. Пуччіні, 1912), Погнер (" Нюрнберзькі мейстерзінгери "Р. Вагнера), Генріх-Птицелов ("Лоенгрін" Р. Вагнера); Дід Артем ("Кармелюк" В. Костенко), Артем ("В полоні у яблунь" О. Чишко), Генерал Листницкий ("Тихий Дон" І. Дзержинського), Цангала ("Даиси" З. Паліашвілі), Фрол Баєв (" В бурю "Т. Хреннікова). 2 червня 1941 р. на партійних зборах добродії влаштували суд лінча: пригадали анекдоти, дружбу з Остапом Вишнею, який тоді сидів; самозакоханий тенор Микола Платонов, який у партії Ленського пустив кілька півнів, пригадав фразу: "Краще співати маленькі партії добре, ніж великі погано".
З кінця 1920-х років, коли почався наступ на «націонал-ухильництво», в усі республіканські та крайові ДПУ надійшов із Москви таємний наказ розпочати підготовку з селекції національних кадрів інтелігенції. До реєстру потенційних ворогів сталінського режиму внесено й ім'я Михайла Донця. На нього було заведено «справу-формуляр».
Із початком другої світової війни, виникла потреба негайно здійснити тотальну селекцію заздалегідь виявленого антирадянського елементу, аби убезпечити тил Червоної Армії.
2 липня 1941 року начальник 1 відділення II відділу III Управління НКВС УРСР лейтенант держбезпеки Пєнкін на основі вивчення зібраних оперативних матеріалів знайшов, що перебування на волі артиста оперного театру Донця М. I. може становити небезпеку для радянської влади і виписав ордер на його арешт і трус за ч. 47. А вночі енкаведисти увірвалися в будинок по Церковному провулку на Звіринці в Києві. Розгублені господарі з жахом спостерігали, як нишпорки, обшукуючи помешкання, перевернули все вщент, потім М.Донця посадили до чорного "ворона".
127У слідчій справі ч. 982516, як не спростовані підстави для звинувачення Донця в контрреволюційно-націоналістичній діяльності й підозрі в шпигунстві, підшиті копії протоколів допитів засуджених у різний час до розстрілу київського економіста Каліуха Д. В., композитора-диригента Верховинця-Костіва В. М., директора Київського театру опери і балету Яновського I. I.
Тричі за час ув'язнення Донець був допитаний, і жодного разу він ні в чому не визнав себе винним. В одному із протоколів зафіксована заява Михайла Донця: «Никакой контрреволюционной работой я никогда не занимался и националистом никогда не был. Я любил и люблю украинскую народную песню и украинскую музыку и больше никаких националистических увлечений у меня нет». У протоколах допитів було записано: «Антисоветски настроенная личность. В период пребывания петлюровских частей в Киеве встречал их хлебом-солью, вывешивая петлюровский флаг»; «критикував заходи партії та уряду, розповсюджував антиукраїнські пасквілі й анекдоти, листувався із знайомими та родичами за кордоном».
Але слідчі не довели злочинної діяльності М. Донця. Проте після 6 липня 1941 року сліди Михайла Донця губляться.
В останнє бас Михайла Донця лунав по радіо 22 червня 1941 року, коли німці бомбардували Київ. Друг М.Донця Максим Рильський написав спогади, добився, щоб голос Михайла Івановича звучав по радіо.
10 вересня 1941 року в київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були поголовно розстріляні всі в'язні. Є дані, що саме в цей день обірвалося життя Михайла Донця. Є гіпотеза, що співака застрелили та поховали на крутосхилі, де нині ярмо дружби народів.
З 1955 року Михайла Донця в СРСР вже не називали «ворогом народу», проте ставлення до нього компартійних ідеологів залишалося недоброзичливим. Офіційний висновок КДБ, на основі перегляду слідчої справи Михайла Донця: (рос.) «нельзя считать установленным о его причастности «антисоветской националистической организации и проводимой им антисоветской работе». Проте жоден друкований орган в Україні не оприлюднив цього висновку.
У день 100-літнього ювілею співака радянці знищили його будиночок на Звіринці. У 1989 реабілітований. Його ім'ям названа одна з вулиць Києва (1992).


Використано матеріал зі статті Ганни Черкаської,
краєзнавця, вчителя, журналіста на сайті http://uahistory.com;
та: вікіпедія;

 

 Підготувала Людмила Тищенко

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"