ban2

УКРАЇНСЬКИЙ СОЛОВЕЙКО – ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО


Оксана Петрусенко - еталон нашої вокальної школи, їй заздрили, її любили, обожнювали. Про інтимне життя казали: "Сильна жінка", хоч вона все життя мріяла бути слабкою істотою, опертися на надійне плече, сховатися за спиною коханого. Чи вдалося? Судіть самі.
(5)18 лютого 1900 р. у м. Балаклава народилася Ксенія Бородавкіна Її прадіду Іванові Бородавці з містечка Балаклія Зміївського повіту на Харківщині прізвище на російський манер переінакшив писар у війську. Відтоді його прямі нащадки писалися Бородавкіними, а вся решта балаклійської рідні залишилася Бородавками. Бідна сім`я, злиденне дитинство в Балаклаві: батько помер від туберкульозу, коли вона була немовлям; мати одружилася з гірким п’яничкою, народила сина Івана. У 10 років співуча Оксана заробляла у церковному хорі в Севастополі 50 копійок за місяць. З 14-ти років працювала в порту, на взуттєвій фабриці. У 17 років втекла з дому із пересувною трупою. Через два місяці переступила поріг Херсонського театру. Без ентузіазму подивився на дівчину диригент Петро Бойченко: Оксана була у старій шинелі, у кирзових чоботах сорок третього розміру. А як заспівала, то він зрозумів – діамант: сопрано рідкісної сили та краси і її прийняли до трупи.
Оксаною Петрусенко вона стала в Херсоні восени 1918 року. Прочитала в газеті про набір хористів до щойно заснованого там державного українського театру. Приїхала, а набір уже закінчився. Хтось порадив звернутися до завідувача музичної частини Петра Бойченка. Той прослухав претендентку й помчав до директора театру Івана Сагатовського:
- Знайшовся справжній скарб!
Ксенію взяли. Бойченко - її перший музичний наставник. І перший чоловік.
Вона готувалася до дебюту в "Запорожці за Дунаєм". Ішли останні репетиції, складали текст для афіші. Перший рядок під назвою спектаклю мав такий вигляд: "Одарка - Ксенія Бородавкіна".
- Що це таке? - насупився директор театру. - Хай візьме псевдонім!
Вигадували його всією трупою - Петрова, Шевченкова, Любченко, Райдуга, Барвінок.
- Нехай буде Петрусенко! - озвався Бойченко. - Бо мене батько звав Петрусем, Петрусенком.
fullsizeЦей сценічний псевдонім згодом перекочував і до паспорта співачки. Ксенії Бородавкіної не стало.
Петро Павлович був старшим на 20 років, любив повчати, покрикувати, принижувати дружину, яка все терпіла; з часом навчився розпускати руки. Ще 7 років геніальна співачка блукала провінційними сценами, хоч глядач чітко йшов "на Петрусенко". Нарешті вона зважилася кинути Бойченка, вступила до Київського театрального інституту. Отут і прийшло її кохання. Артист-красень Мефодій Семенка-Барило міг дозволити Оксані обожнювати його, міг одружитися, але співачка чекала дитину... Оксана кинула навчання, повернулася до мандрівної трупи, до свого чоловіка, працювала майже до самих пологів. Коли у січні 1925 р. народився Володя, мати і дитя жили тільки на її гроші. Петрусенко врешті-решт дала йому одкоша й подалася до Києва. 1923-го стала там студенткою вокального факультету Музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Але провчилася лише рік, бо закохалася в баритона Мефодія Семенюту-Барила, завагітніла.
Чоловік наполягав на аборті, й Оксана пішла від нього. Поїхала до Калуги - там гастролювала мандрівна трупа Сагатовського.
16 січня 1925 року народила сина Володимира.
А вже влітку спробувала влаштуватися в Харківську оперу - тоді столичну. Її головний диригент Лев Штейнберґ на прослуховуванні мав звичку брати претендентку за підборіддя:
- Молодец! Хорошо поешь!
Петрусенко штовхнула Штейнберґа так, що той полетів у кут.
- Вы не приняты в театр! - вигукнув диригент, зіп'явшись на ноги.
Оксана мала талант помножений на щоденну працю, її запросили до Казані виконувати партію Оксани в опері Чайковського "Черевички". Прем'єра пройшла блискуче. Партія Вакули була в тенора Василя Москаленка із Свердловська. Невдовзі він став її другим чоловіком, записав на себе Володю . "Аїда", "Черевички" Чайковського, щомісяця нова роль, новий успіх.
Подружжя упродовж декількох років переїжджало туди, де Москаленкові давали оперні партії - Казань, Свердловськ, Самара. Петрусенко стала зіркою російської провінції. Окремо давала концерти українських народних пісень. Її почали називати "українським соловейком".
Їх запросили до Київської опери. Рідкісної краси й сили драматичне сопрано заворожило колег, глядачів, але чоловік так ревнував дружину до її слави, що вони розлучилися. І почався зоряний шлях із посмішкою на вустах і з болем блакитних очей. Тай було ж чого: колеги люто заздрили, не розмовляли з Оксаною, навіть не підходили до неї. Спочатку виручала дружба з членами ЦК А. Хвилею та Любченком.
Липень - фатальний місяць у "київському періоді" життя Оксани Андріївни. У липні 1934-го стала солісткою опери, а рівно за три роки, у розпал репресій, її звільнили з театру. Перед тим ув'язнили й оголосили ворогами народу її покровителів - голову Раднаркому УРСР Панаса Любченка й начальника Управління в справах мистецтв Андрія Хвилю.
Петрусенко зрозуміла: черга за нею. Зробила петлю, прикріпила мотузку до стелі. І в цей момент до її помешкання на Печерську зайшла Анна Бегічева з Московської фабрики звукозапису. Вона опікувалася там творчістю народів СРСР, а до Києва приїхала записувати українські пісні у виконанні Оксани Петрусенко. Бегічева й вийняла її із зашморгу. Тієї ж ночі жінки вдвох вирушили до Москви шукати захисту в члена політбюро Климента Ворошилова. Невдовзі примадонну поновили в театрі.
fullsize 2І знову велике захоплення – Павло Тичина. Коли вони співали удвох, його дружина, Лідія Петрівна, все зрозуміла – і від ревнощів почала брати уроки співу...
Вдома Оксана Андріївна встигала раненько встати, борщ-вареники приготувати, Володю до школи зібрати.
У липні 1938-го до Оксани на вулиці підійшла циганка: «Тебе нельзя больше рожать, запомни мои слова!»
1939 р. Оксана Петрусенко здійснила тур Західною Україною: Тернопіль, Львів, відвідала Соломію Крушельницьку.
Командувати особливим військовим округом на початку того року до Києва прибув Семен Тимошенко. Прийняв справи й помчав до опери. Театралом він не був, але "сталінські орли" мали традицію заводити коханок серед вродливих актрис.
Побачив уперше Петрусенко й пішов за лаштунки знайомитися - з букетом червоних троянд. Відтоді на кожному її виступі в урядовій ложі виблискувала лисина командарма.
У вересні 1939-го він приєднував Західну Україну до УРСР. А потім затверджував списки учасників "творчого десанту". Включив і Оксану Петрусенко.
У Львові в неї спалахнув роман із на дев'ять років молодшим Андрієм Чеканюком, теж "десантником". Він був редактором головної партійної газети "Комуніст" і членом ЦК. Мав дружину, двох дітей. Про те, що Оксана від нього завагітніла, дізнався по поверненні до Києва. І припинив із нею будь-які стосунки.
Василь Москаленко роздобув телефон дружини Чеканюка й подзвонив. Після цього Оксана Андріївна залишила чоловікові записку: "Настав момент і я кажу: доволі!". І поставила умову, щоб він вибрався з їхнього помешкання.
Чи командарм Тимошенко знав про зв'язок Петрусенко з Чеканюком? Навряд, адже весь час носився по військових частинах. А за кілька місяців узагалі виїхав з України - на війну з Фінляндією.
У травні 1940-го він став маршалом і наркомом оборони СРСР. І почав дбати, щоб Оксана теж перебралася до Москви. За півтора місяця з Большого театру до Києва пішла телеграма: Петрусенко запрошують стати солісткою на головній сцені Радянського Союзу.
Телеграму 15-річний Володя приніс матері до пологового будинку. Удвох міркували - їхати чи не їхати. Врешті-решт відклали рішення до виписки Оксани Андріївни. Другого сина вона народила 8 липня 1940-го. Назвала Аликом - Олександром. Почувалася добре. На восьмий день її збиралися виписувати. Уранці 15 липня передала записку своїй концертмейстеру й подрузі Ніні Скоробогатько, що з речей їй принести. Попросила зварити борщу й побільше покласти в нього петрушки, бо це корисно для дитини. А за кілька годин раптово померла. Офіційно: ускладнення після пологів, від тромбоемболії легень, але існує версія, що то була отрута чи то з руки колеги-добродійки, чи ревнивої дружини маршала?
Одразу з'явилися чутки, що 40-річна оперна зірка померла не власною смертю. Мовляв, і в одномісну палату її поклали невипадково - щоб не було зайвих свідків. І професора Олександра Лур'є, який опікувався породіллею, навмисне відрядили за межі Києва.
Зізнання медсестри, яка чергувала того дня в пологовому відділенні, стали відомі лише недавно. Уже на смертному одрі вона розповіла родичці, що Оксана Петрусенко випила стакан отруєного молока. Ціаністий калій підсипала напарниця медсестри. Ту підкупила дружина маршала Тимошенка. Вона боялася, що чоловік розлучиться з нею й зійдеться зі співачкою.
Київ прощався із Оксаною Петрусенко 17 липня 1940 року. Повз домовину в Оперному театрі пройшло понад 100 тис. людей: населення столиці становило тоді 930 тис.
Із театру примадонну винесли, за традицією, під оплески. "Тисячі людей заповнили прилеглі до театру вулиці. Погляди всіх звернені на центральний вхід театру, звідки мають винести труну, - описувала наступного дня газета "Пролетарська правда". - По обидва боки вулиць Леніна і Червоноармійської повно народу. На балконах, на вікнах стоять, проводжаючи поглядами процесію, тисячі людей. Не вмовкає мелодія траурного маршу".
По смерті Оксани Петрусенко її синів - Володю й немовля Алика - забрала до себе концертмейстер Ніна Скоробагатько. У липні 1941-го Оперний театр евакуювали. Жінка з дітьми опинилися в Іркутську. Бідували чорно. Старший Володимир помер 16-річним від туберкульозу. 1944-го Ніна Іванівна з Аликом повернулися до Києва.
Незабаром зустріла 19-річну Аллу Педченко, яка до війни сиділа за однією партою зі старшим сином Оксани Петрусенко. Та навіть звала її "невісточкою". Дізнавшись про смерть коханого, дівчина всиновила його молодшого брата. Алик мав туберкульоз хребта, до 9 років не ходив.
Голодного 1946-го Алла із напівживим Аликом на руках пішла проситися на роботу до його батька Андрія Чеканюка. Він вигнав її з кабінету.
Олександр Петрусенко став біологом, захистив дисертацію. Одружився. Дочку назвав Оксаною - на честь матері, а сина Володимиром - у пам'ять про брата.
Наприкінці 1960-х до інституту Академії наук, де працював Петрусенко, приїхав на екскурсію Андрій Чеканюк. У той час - ректор Вищої партійної школи при ЦК КПУ, член-кореспондент Академії наук УРСР за спеціальністю "історія КПРС", депутат Верховної Ради. Провести для нього екскурсію доручили Олександрові Андрійовичу. Відмовитися не можна було. Лише поставив умову - не називати прізвища. Син провів батька лабораторіями, розповів про наукові експерименти. Той не здогадувався, хто є його гідом.

Олександр помер у серпні 1998 року. Його поховали поряд із матір'ю. Алла Педченко пережила прийомного сина на п'ять років.
Могила Оксани Петрусенко на Байковому кладовищі. На могилі — надгробок встановлений у 1949 році власним коштом П. Тичини. Поряд поховані корифеї української сцени Садовський і Заньковецька".

25 оперних партій було в репертуарі Оксани Петрусенко. Найулюбленіші - Аїда, Тоска й Наталка-Полтавка з однойменних опер Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні й Миколи Лисенка, а також Одарка із "Запорожця за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського. Ще більшої слави зазнала як виконавиця українських народних пісень.
"Оксана Петрусенко мала дзвінкий, сріблястий, сильний голос - лірико-драматичне сопрано. Діапазон його був такий великий, що ніколи найвища нота не здавалась останньою, а завжди думалось: вона може взяти ще вищу... Такого великого успіху, який мала Петрусенко, не пам'ятаю ніде й ні в кого" - Зоя Гайдай, солістка Київської опери в 1934-1955 роках, про свою суперницю по її смерті. За життя ж Оксани Петрусенко називала її "колгоспною співачкою"
Слухаємо та насолоджуємось:
Ой не світи, місяченьку

Нащо мені чорні брови


Інформацію зібрано на сайтах присвячених оперним співакам та театру та на сайтах - http://www.uamodna.com; http://uahistory.com

 

Підготувала Людмила Тищенко

 

1 коментар

  • світлана. Неділя, 08 листопада 2015, 19:17 Посилання на коментар

    Ото голос,,,,,,---дзвіночок,,,направду .,,,неймовірно гарно співає.,,

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"