ban2

ЦАРІВНА-ЛЕБІДЬ ІЗ РОДУ ЗАБІЛ

Тільки почуємо слова: "казка про Царівну-Лебідь" – одразу уява малює співучу красуню-козачку з полотна Врубеля… Надія Забіла – нащадок давньої чернігівської козацької шляхти, племінниця скульптора Пармена Забіли, який першим виконав погруддя Т.Шевченка.
Забіла-Врубель Надія Іванівна українська оперна співачка (лірико-колоратурне сопрано).
Народилася 1 квітня 1868 року у м. Ковно, тепер Каунас, Литовська Республіка. З десяти років Надія училася в Київському інституті шляхетних дівчат, де здобула початкову музичну освіту у М.Лисенка.
5Далі вона поступила до Петербурзької консерваторії. У 1891 році закінчила її, пізніше продовжувала освіту в Парижі. Дебютувала у 1893 році в Києві (приватна опера І. Сетова). У 1894–1895 роках виступала в м. Тифлісі (тепер м. Тбілісі, Республіка Грузія), у 1895–1896 роках — у Санкт-Петербурзі, у 1896–1897 роках — у Харкові.
У 1897–1904 роках офіційно стала першим сопрано Московської приватної опери С. Мамонтова. У 1904–1911 роках — солістка Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі.
Її сценічний дебют відзначив сам П.Чайковський: дебютувала в Києві в приватному оперному театрі І.Я.Сетова. Згодом – вона стала першим сопрано у приватній опері С.Мамонтова.
На афішах з’явилося майже італійське прізвище Надія Забелло. (Чи не пригадався вам випадок із художником Карлом Брюлло, якого російський цар "ощасливив", додавши літеру "В" до прізвища: Брюллов? Правда, "великий російський художник" зумів сам ощасливити себе: він назавжди виїхав із Росії. На кордоні Карл Брюлло зняв увесь свій одяг і викинув його, щоб не брати в Італію навіть пилюку батьківщини-мачухи).
І тут народилася власна казка Надії Забіли… На одній із репетицій до неї підбіг чоловік зі словами: "Чудовий голос!" – і поцілував руку.
Це був художник Михайло Врубель. Він закохався одразу в її голос, мало не в перший день знайомства освідчився. Невдовзі 28-літня Забіла та 39-річний Врубель обвінчалися. Вони створили власну казку й жили в ній.
1Врубель обожнював дружину: їздив на всі її репетиції, вистави, знав напам’ять усі її партії, придумував грим, майстрував їй образи. Вона була його музою і в житті, і у творчості. На піку успіху Надія Забіла зачарувала композитора Римського-Корсакова, який почав писати тільки для неї.
Великого галасу наробила прем’єра опери "Казка про царя Салтана", у якій партію Царівни-Лебедя співала Надія, декорації та костюми були виконані Врубелем.

Потім з’явився довгоочікуваний син Сава, але у хлопчика була заяча губа, що непокоїло батьків. У цей час співачка відчула переміни в поведінці чоловіка. Вона звернулася до Бехтерєва і доктор підтвердив страшний діагноз. Надія самовіддано боролася за коханого. Відвезла сина до родичів, але психіатричної клініки не вдалося оминути. А доля посилала удар за ударом: у Надії помер батько, важко захворіла мати, від запалення легень помер маленький Сава (було то у Києві). Надія вистояла, а Врубель впав у кризу.
Як тільки йому ставало легше, він малював. Дружина художника М. Врубеля (з 1896 року), позувала для 3численних картин чоловіка. Образ співачки втілений у портретах і картині «Царівна-либідь».
У найважчий період він створив "Портрет Н.І. Забіли на тлі берізок". Нарешті заясніла надія на одужання: Михайла відпустили додому, вони щоденно гуляли. Заради лікування чоловіка Забіла-Врубель після дев’яти років блискучих виступів на сцені опери С.Мамонтова перейшла до Маріїнського театру.
2Та, коли почастішали напади, галюцинації, Врубель попрощався з дорогими людьми, поїхав до театру, де вперше зустрів її, після чого відправився до клініки.
У 1911 році залишила сцену, виступала в камерних концертах. Надія зняла житло поруч і кожного дня була з чоловіком: читала, співала упродовж 4 років, хоч він і осліп, і занурився у морок безпам’ятства.
Виконувала провідні жіночі партії в операх західноєвропейських (Мікаела — «Кармен» Ж. Бізе; Маргарита — «Фауст» Ш. Ґуно; Олімпія — «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха; Дездемона — «Отелло» Дж. Верді; Мімі — «Богема» Дж. Пуччіні; Недда — «Паяци» Р. Леонкавалло) і російських (Антоніда, Горислава — «Життя за царя», «Руслан і Людмила» М. Глинки; Тетяна, Марія, Йоланта — «Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Йоланта» П. Чайковського) композиторів. Особливо відзначалася майстерним трактуванням сопранових партій в операх М. Римського-Корсакова: Ольга — «Псковитянка», Панночка — «Майська ніч», Снігуронька — «Снігуронька», Волхова — «Садко», Віра — «Бояриня Віра Шелога», Марфа — «Царева наречена», Царівна-Лебідь — «Казка про царя Салтана», Царівна Ненаглядна Краса — «Кощій Безсмертний», птах Сирин — «Оповідь про невидимий город Кітеж». Вокальні дані і виконавська майстерність співачки дістали високу оцінку М. Римського-Корсакова, М. Гнесіна та ін. видатних композиторів. М. Римський-Корсаков присвятив їй романси «Ещё я полн, о друг мой милый», «Нимфа».

Забіла-Врубель Надія Іванівна — українська оперна співачка (лірико-колоратурне сопрано) ненадовго пережила коханого. 4 липня 1913 р. у ніч після концерту творів Н.Римського-Корсакова закінчилася казка про Царівну-Лебідь 45-річної Надії Забіли.

 46


Джерела:
Енциклопедія українознавства, т. 2. Львів, НТШ; Митці України: Енциклопедичний довідник. К., «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992
Стаття Ганни Черкаської з сайту http://www.uamodna.com/articles/

Підготувала Людмила Тищенко

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"