ban2

Земля Казимира Малевича

Культова постать мистецтва, всесвітньо відомий автор «Чорного квадрата», філософ, новатор, геній, «російський художник»… Та не все так просто. Казимир Малевич – поляк, який виріс в Україні. Тут його коріння. Червоним пунктиром пройшов крізь життя батька супрематизму Київ. Перший крок й перші уроки живопису, останні заняття зі студентами й остання персональна виставка – усе це було в українській столиці. А перші 16 років життя Малевича ввібрали в себе не лише побут українського селянства, а і його звичаї, культуру. Вихований в Україні, художник використав у творчості як світлі, так і чорні кольори її культури та історії

1Народився Казимир Малевич 23 лютого 1879 року в Києві у польській родині. Був первістком у багатодітній родині. Батько художника, Северин, походив зі шляхетського роду. 1878-го взяв шлюб із Людовікою Галиновською, теж дворянкою, і молода сім’я оселилася в будиночку на вулиці Бульйонській, 15 (нині Боженка, 13). Подружжя займало дві невеликі кімнати на другому поверсі, в одній із яких і побачила світ майбутня знаменитість. Казимир став їх первістком. У сім'ї було ще чотири сини (Антон, Болеслав, Броніслав, Мечислав) і чотири дочки (Марія, Ванда, Северина, Вікторія). Всього у подружжя Малевичів народилося чотирнадцять дітей, але тільки дев'ять з них дожили до зрілого віку. Будівлю, де народився художник, зруйнували на початку 1980-х. Зараз там корпус Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона.

Більшу частину дитинства Казимир провів у селах Поділля, Слобожанщини та Сіверщини, де батько працював управляючим на цукроварнях. Перші друзі, сільські хлопчаки, здавалися майбутньому митцеві «завжди вільними, осілими на просторі полів, лугів, лісів». Рідних мов було дві: польська, якою спілкувалися в родині, й українська, якою говорив із друзями. Уже дорослий, він пересипав свою російську українськими та польськими словами й приказками.

2Першими художніми враженнями були барвисті селянські строї дівчат, плахти з вишуканим геометричним візерунком, смугасті строкаті рядна на долівках. Може, саме звідти взяв Малевич і колорит, і простоту, і геометричну ясність, що напов-нювали його твори. А ще хлопцеві подобалися народні розписи. Тож перевагу первісних білого, червоного й чорного в його власному живописі сформувало сусідство тих-таки барв у виробах сільських майстрів.

Динаміка, рух і вічність, які надихали селянське мистецтво, стали головними ознаками «безпредметної» творчості Казимира Малевича. «Я наслідував усе життя селян. Село займалося мистецтвом (такого слова я не знав тоді). Точніше кажучи, вироблялися такі речі, які мені були до вподоби. У цих речах і чаїлася вся таїна моїх симпатій до селян», – писав Малевич в автобіографії.

Професійний живопис Казимир уперше побачив у Києві, куди батько взяв його на щорічний ярмарок. У вікні крамниці хлопчик «побачив полотно, що на ньому було смачно намазано зображення дівчини, котра сиділа на ослоні і оббирала картоплю, картопля і лушпиння були вражаюче живі, і на мене це також справило незабутнє у пам’яті явище, як і від самої природи». Так «Київ ставав новим середовищем, котре впливало на мою психіку. Він розкривав мені нове буття мистецтва».

Северин був не в захваті від потягу сина до мистецтва, тож віддав його до агрономічного училища в селі Пархомівка неподалік Білопілля. Мати, навпаки, підтримувала бажання первістка стати художником. Якось із Конотопа Людовіка поїхала із 15-річним Казимиром до Києва, де й повела сина до художнього магазину. Звідти юнак вийшов з етюдником та повним набором фарб. «Цілу дорогу я милувався отими фарбами. Вони приємно бентежили мою нервову систему, як і уся природа». Цей момент можна вважати першим Казимировим кроком у світ професійного живопису.

3456

Сьогодні твори художника коштують мільйони доларів. А перше його полотно було продане в Конотопі за п’ять рублів. Воно називалося дуже логічно і промовисто, як на українського маляра, – «Місячна ніч». Хоча сам Казимир, пишучи тодішні картини, розумів: треба вчитися.

1895 року він опинився в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка. Та лише близько півроку студіював юнак живопис у Миколи Пимоненка – свого першого вчителя. 1896-го сім’я знову переїхала на нове місце – до Курська, де настав новий етап у житті Малевича.


Казимир почав працювати креслярем у технічному управлінні Курсько-Московської залізниці. Але мистецтва не залишив. У Курську він знайшов однодумців, серед яких був Лев Квачевський – теж з України. Саме про нього Малевич написав у автобіографії фразу, що красномовно засвідчила самоідентифікацію художника: «Він та я були українці».

9

Бажання здобути художню освіту не давало Малевичеві спокою. Марив Москвою, і 1905 року зважився на переїзд. Кілька разів намагався вступити до тамтешнього художнього училища, та безуспішно. Він малював, навчався у школі-студії Рерберґа, почав брати участь у художніх виставках. 

11Почався новий етап і в творчості художника. У Москві він познайомився з кубістичним живописом Пікассо, заглибився в соціальні теорії. А згодом подумки звернувся до селян, усвідомивши віковічність людей цього класу. Своє розуміння, повагу та любов до них висловив у картинах початку 1910-х років, що їх пізніше мистецтвознавці назвуть «першим селянським циклом».

1913-го сталася визначна подія: Малевич створив декорації та ескізи костюмів для футуристичної опери «Перемога над сонцем». В останньому акті на сцені глядачі побачили квадрат, наполовину зафарбований чорним, який затьмарив собою сонце. Картина «Чорний квадрат» з’явилася приблизно через півтора року після опери. Малевич пережив її появу як одкровення. В одному з листів він писав: «Рисунок цей, зроблений несвідомо, буде мати велике значення в живописі».
Ця картина поклала початок новому напрямові у мистецтві, якому сам Малевич дав назву «супрематизм», що означає «вищий» (від латинського supre¬mus). Цим словом він намагався зафіксувати домінування кольору над іншими складниками живопису.



Полотно показали на «Останній кубофутуристичній виставці картин «0, 10», яка відкрилася в Петрограді 19 грудня 1915 року. Десять означало кількість учасників виставки, а нуль – їхнє прагнення звести всі предметні форми до цієї величини й «вийти за нуль» – у безпредметність, у ніщо, в Абсолют. «Чорний квадрат» якраз і був таким абсолютом, очищеним від тимчасового та випадкового. «Супрематизм стискає весь живопис у чорний квадрат на білому полотні. Я нічого не видумав. Я лише відчув у собі ніч і в ній я побачив нове, яке назвав Супрематизмом. Він виразив себе чорною площиною у формі квадрата». Є ствердження що, він зовсім не чорний, що в ньому накладалися безліч кольорів і змішувались, але чорного кольору там не було. Та й потім всі сторони так званого квадрату мають різну довжину і жодна з них не паралельна інший.

1314

Своє розуміння нової течії Казимир Малевич обґрунтував у роботі «Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм». Але супрематизм не просто виріс із кубізму Пікассо. На інтуїтивному рівні його замішано ще й на космологічних основах селянського мистецтва. Адже безпредметні твори художника – це композиції з кола, трикутника, хреста, забарвлені в чисті кольори. А в селянському мистецтві і квадрат, і коло, і хрест – це елементи, з яких його представники формують свої космічні картини на рушниках, килимах, писанках. 

Малевич любив попоїсти й від самого дитинства був небайдужий до українських страв: «Мені подобалося харчування селян, у котрих я часто їв, не дивлячись на те, що дома мені теж нічого не бракувало. У них смачніше було». А ось як Малевич писав у автобіографії про улюблений національний продукт – сало: «Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою, лежали ковбаси, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі...»

Був у Малевича зв’язок із селянським декоративним мистецтвом і на цілком практичному ґрунті. Він відбувся завдяки художниці Олександрі Екстер. 1916 року вона залучила Казимира до створення ескізів вишивок для художньої артілі в селі Вербівка.

151617

Сучасна художниця Тетяна Кара-Васильєва зацікавилась втраченими роботами і знайшла ескізи до них. Ескізи 100-річної давнини вишили художники. «Все почалося з фотографії подушки, яку я побачила в одного колекціонера в Нью-Йорку. Мене страшно вразило: на ній була вишивка за ескізом Казимира Малевича. Потім в різних колекціях і музеях Києва, Москви, Санкт-Петербурга ми з російським мистецтвознавцем Георгієм Коваленко знаходили ескізи з позначками «для Вербівки», - розповіла Кара-Васильєва.

19Наприкінці 1919-го художник переїхав до Вітебська, де керував майстернею в Народному художньому училищі. Цей період (1919–1922) позначений для Малевича-педагога створенням авангардного художнього об’єднання «Уновіс» («Утвердители нового искусства»), а для Малевича-мислителя – написанням більшості його філософських праць.

Далі був переїзд до Петрограда, де він створив і очолив Інститут художньої культури. Але вже з’явилися розбіжності між завданнями радянської пропаганди, які влада ставила перед митцями, та його «безпредметним» мистецтвом. Наприкінці 1926-го інститут закрили. Настав період відторгнення супрематиста Малевича.


18І все-таки визнання, причому міжнародне, Малевич здобув іще за життя. 1927 року йому пощастило потрапити до Європи. Він з успіхом експонував свої роботи у Варшаві та Берліні. Але поїздку довелося перервати через розпорядження терміново повернутися до СРСР. Вимушене повернення художника обернулося арештом, три тижні він провів за ґратами.

Опісля йому дедалі частіше доводилося змінювати місця роботи. І в цей важкий період на допомогу прийшла Україна. В 1927 переїхав до Києва, де зусиллями Миколи Скрипника Малевичу було створено нормальні умови для творчості. Публікував статті на мистецьку тематику в журналі «Нова ґенерація»(1928–1929) у Харкові.

В 1927–1930 викладав в Київському художньому інституті, де в цей час працювали Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Федір Кричевський, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Василь Касіян, мав намір працювати з О.Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград.

Приїзди до Києва надихнули на серію полотен, яку нині називають «другим селянським циклом». Композиції 1920-х років – це рівні смуги зораної землі, чіткі силуети богатирів-селян, геометричні комбінації червоних та чорних, білих та зелених, жовтих та помаранчевих смуг. Гармонія тріади «Земля – Людина – Всесвіт».

22 

«ЛЮДИНА, ЩО БІЖИТЬ». Образ, присвячений Голодомору 1933 р.

З початком доби індустріалізації цю гармонію нещадно руйнували. Час «розкуркулення» став для України страшним вироком. Роздуми Малевича про долю народу, серед якого він виріс, народжували нові образи. Селяни на його картинах із витязів перетворилися на безрукі, постаті без обличчя Такі схожі на українських ляльок, вони звинувачували владу у винищенні селянства.

Час «великого перелому» ламав хребет інтелігенції. 1930 року сталінська культурна революція дісталася Київського художнього інституту. Досвідчених професорів із нього «вичистили». І «Казимир Великий», як іноді жартома називав себе художник, назавжди покинув Україну. Передчуваючи смерть, Малевич сам готував ескіз домовини. Для віка труни він застосував улюблені фігури: квадрат, коло і хрест.
Помер Казимир Малевич 15 травня 1935 року.

24

Донька Уна и дружина Наталья Андріївна у могили Малевича в Немчиновці. Травень 1935

До 17 років Казимир Малевич жив по селах України. Розмовляв українською, разом із селянками розмальовував хати в орнаментальному, тобто абстрактному, стилі. У 1920-х , коли його цькували в Москві та Ленінграді, в Україні його прийняли на професорську посаду, виставляли, публікували теоретичні статті... І раптом – з іншими інтелігентами – позбавили роботи в погромному 1930-му. Надії на порятунок луснули й тут. Звідси розпачливе «Більше не хочу бути українцем!». Василь Симоненко у подібній ситуації вигукнув: «Україно, тебе я терпіти не можу!» Людей села Малевич зображував завжди. «Вони навчили мене мистецтва. Селяни здавалися мені чистими, на відміну від робітників цукроварень, де працював мій батько». Коли селянам більшовики перебили хребта, він почав малювати їх ляльками-калічками на жовто-блакитному (як український прапор) тлі. Одна така трагічна картина навіяна піснею «При дорозі хрест високий, кров’ю обілляний».

21 ПОНЕВОЛЕНА УКРАЇНА

За спогадами наймолодшої сестри Вікторії, Казимир Малевич «писався в анкетах українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Хоча, перебуваючи в Польщі й шукаючи порятунку від цькування комуністичної влади, назвав себе в офіційному формулярі поляком. Навіть намагався лишитися в сусідній країні, однак, за іронією долі, тамтешня влада відмовила, вважаючи його більшовиком. А небіж художника – син Вікторії – і досі згадує, як дядько катав його, малого, на дужих плечах, як вечорами батько та Казимир Малевич співали українських пісень. Саме тоді він уперше почув «крамольні» слова «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», що їх майже пошепки співали чоловіки. Найулюбленішою ж піснею Казимира Малевича була «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає».

 

Інформація зібрана на сайтах, присвячених життю та творчості Казимиру Малевичу

Підготувала Людмила Тищенко

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"