Дзвінок у головному кабінеті Кремля. Путін знімає слухавку.– Гальо, пане президенте! Ту Місько зі Станіслава. Телефоную, жеби вам уповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо!– Добре, Мішо, це дійсно важлива новина. А чи велика у вас армія? – Ну, зара… Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту у преферанс грали. То нас разом вісім.– Мушу сказати тобі, Мішо, що у мене в армії сто тисяч солдатів, які тільки ждуть мого наказу. – Най го шляк трафить! Я зара вам віддзвоню!Через якийсь час:– Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано. До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.– Мушу сказати тобі, Мішо, що від часу нашої останньої розмови я збільшив свою армію до двохсот тисяч чоловік.– А, най го холєра вхопе! Я ще зателефоную!Ще через якийсь час:– Слава Йсу, пане Путін! Я си тєжко вибачею, але мусимо ся вицофати з тої войни.– Невже?! Дуже жаль. А чому…