ban2

Останній бій Клавдії Петрівни

Її звали Клавдія Петрівна. Жінку, яка зіграла дуже важливу роль у визволенні Слов’янська від путінських бандитів. Її звали Клавдія Петрівна і більше про неї не відомо нічого. Їй би пам’ятника поставити замість Леніна на центральній площі міста, але… Але про неї чомусь не говорить телевізор і не пишуть газети, вона досі є фактично невідомим солдатом цієї війни.


… Одного літнього дня, коли бої з Слов’янськ були в самому розпалі, на телефон Антитерористичного центру надійшов дзвінок. То був той телефон, номер якого було надруковано у листівках, що їх час від часу розкидали з вертольотів над містом – телефон, за яким громадяни могли повідомити попросити про «коридор» для виходу з міста.
Голос літньої жінки у слухавці попросив до апарату офіцера, який командує артилерію в антитерористичній операції: «Ви, рідненькі, дуже неточно стріляєте, дозвольте вам допомогти».
Спочатку до невідомо абонента поставилися із зрозумілою насторогою і скепсисом, проте жінка, яка відрекомендувалася Клавдією Петрівною, була наполеглива, а проблема дійсно вимагала вирішення, бо це зараз серед наших «богів війни» з’явилися чарівники, що влучають з гаубиці у солдатську шапку на відстані в 7 кілометрів, а тоді… А тоді наша армія лише вчилася воювати й ніхто, в тому числі навіть багато хто з офіцерів зовсім не мав навичок практичних стрільб, тим більше по т.з. "закритих цілях".
І невідома жінка стала до коригування вогнем. Спочатку обережно, а потім усе впевненіше українські артилеристи покладалися на Клавдію Петрівну. «Я, хлопчики, ще у війну служила корегувальником, - сказала Клавдія Петрівна якось поміж справою. – І бач, навички не забулися».
Три дні жінка провела перед вікном власної квартири із слухавкою звичайного міського телефону біля вуха. Артилеристи буквально милилися на неї. За ці три дні українська арта розбила більшість укріплень та схованок бандитів, було ліквідовано і сумнозвісні «Нони» - мобільні десантні гаубиці ворога.
Військові прохали Клавдію Петрівну поберегти себе, адже вже було відомо про надзвичайну жорстокість путінських «зелених чоловічків», як і про те, що серед них діють досвідчені розвідники та спецназівці.
«Мені, синочки, вісімдесят вісім років, я своє віджила, - відповіла жінка. – Ви, синочки, себе бережіть, вам ще жити й жити».
А за кілька годин за нею прийшли…
Сповнені люті нелюди не пожаліли стару хвору жінку. Вони навіть не були настільки благородні, аби дати їй легку смерть. Вже потім, зі слів полонених, наші розвідники дізналися, що бандити Гіркіна довго катували Клавдію Петрівну, садисти буквально пошматували її ножами…
А за два чи три дні «зелені чоловічки» почали відступ з міста, бо відверто відчували брак сил, аби далі його утримувати. Дуже допомогло і те, що укріплення та склади із боєзапасом було знищено нашою артилерією.
Дізнавшись про загибель своєї чудової помічниці, артилерійські офіцери плакали…
Така ось розповідь про одну людську долю в цій війні. І про один такий непомітний, але такий важливий подвиг. І коли окремі великі «патріоти» із своїх теплих затишних кухонь розповідають про те, що пенсіонерів із зони АТО треба позбавити пенсій; що люди на Донбасі самі винні в тому, що туди прийшли путінські «визволителі» - я згадую цю мужню жінку. І десятки, сотні таких як вона, людей, які постачають нашим військовим розвідувальну інформацію; бабусь, які переховували наших солдат, що потрапили в оточення під Іловайськом; патріотів, які годували та напували наших воїнів на передовій. Лише в невеличкому райцентрі Луганщини – Лутугіному після повернення в місто терористів у вересні 2014 року за надання допомоги українські армії російськими фашистами було розстріляно сорок людей.
Вічна їм всім пам'ять. Сьогодні, коли ми святкуємо День Збройних сил України, давайте перехилимо чарчину і за цих мужніх українських патріоті Донбасу. За Клавдію Петрівну, яка без вагань пішла на свою останню війну, аби захистити від загарбників країну.


Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"