МЕНІ ТАК ОДИНОКО
- Опубліковано в Файні історії
- 0 коментарів
Якось, в хвилину відчаю, з язика від розпачу зірвалось:
- МЕНІ ТАК ОДИНОКО, настільки незносно... самотньо…
Це почув мій тато. Зауважу, що він 1936 року, киянин, наприкінці 30х його батька (мого діда) кудись забирали, і привозили геть побитим, потім почалась війна, дід – загинув, а мій тато 6тирічним хлопчиком, прежив окупацію Києва німцями, під час війни їв недоїдки біля німецьких столових, пережив післявоєнний голод, перехворів тубуркульозом, тифом, вижив, в 14 років пішов працювати на завод, спочатку – слюсарем, прожив довге дуже щасливе в шлюбі життя з моєю мамою, вкрай важко пережив її втрату після 45 років спільного життя, а коли почався Майдан, вийшов на перший же Марш, не дивлячись на свої 77 років, і от зараз він почув, що мені, бачте, одиноко… Він не присоромив, не докоряв, а дуже доброзичливо нагадав:
- Ти віриш в Бога?
- Та вірю, я…, вірю….
- Тоді знай, що ЛЮДИНА, ЯКА ВІРУЄ, НЕ БУВАЄ ОДИНОКОЮ. З НЕЮ – БОГ.
Автор: Tetiana Uliana
