Услышь меня, Киборг, из метро. Ты идешь защищать меня от орды, а я не смогла даже обнять тебя. Но, я очень хотела! Возврашайся живым пожалуйста!
- Опубліковано в Файні історії
- 37 коментарів
Пару дней назад ехала в метро.
На Золотых Воротах кого-то прижало в двери. Долго просили "відпустіть будь-ласка двері". Я подумала, что у прижавшего дверями человека, слабая реакция, потому что, ну уж очень долго реагирует. Когда через несколько станций людей стало меньше, я увидела мужчину в военной форме с очень уставшим лицом. Я сидела около поручня, все места были заняты. Мужчина подошел и облокотился о поручень рядом со мной на рюкзак за спиной. Он почти лежал на этом поручне.
Сомнений не было. Человек ехал прямо с проклятой войны
Это было видно и по лицу, и по тому, как он морщился, когда переминался с ноги на ногу. Что-то очень болело. Я робко дотронулась до его плеча и спросила : "Присядите?" "Нет".
Пару станций я не знала как заговорить. Сидя мне не было видно нашивки на рукаве. Перед выходом нашла 200 грн. Когда поднялась, увидела на рукаве "Киборг", спросила: " Вы домой?" "Да". "Трудно было?" "Да".
Я не знала как продолжить разговор, но очень хотелось обнять, благодарить, плакать. Все уставились на нас и стали слушать.
Я, вдруг, начала чистить Его запачканную шапку со словами "Ой, у Вас шапочка запачкалась". Руки Он держал в карманах.
Я засунула Ему в карман купюру прямо в руку и сказала: "Возьмите. Купите жене цветы".
Усталость с Его лица мгновенно ушла и Он громко выпалил: "Не надо! У меня есть деньги. Вы что! Нельзя! " Я себя почувствовала глупо и виновато. Зато, наконец, нашлись слова : "Это единственное, что я могу для Вас сделать!"
Мой Герой оказался правдивее меня, потерянной в Киеве среди встречающихся ватников и священников - сепаратистов. Он сказал прямо из сердца : " Без вас, мы-никто". Ко мне возращался ум и я, рыдая по-детски, выдавила из себя: "Это мы без Вас никто!" Я не смогла сдержать рыданий и тупо пошла к противоаоложной двери, обливаясь соплями и слезами. А Он говорил и говорил : "Спасибо Вам. Я куплю жене цветы"
Я рыдала потом еще часа два. В слезах выходили несказанные слова. Как много я хотела сказать! И не сказала! Надеюсь только на то, что этот Мужчина услышал своим сердцем.
Кому не лень, репостните пожалуйста. Может Этот Киборг прочтет, что Я хотела Ему сказать много-много СПАСИБО!
Что Они у нас САМЫЕ ЛУЧШИЕ! Что мы их ОЧЕНЬ любим и ОЧЕНЬ молимся за НИХ. Что мы обнимаем ИХ. Что песня "Землянка" отдыхает по сравнению с нашей нежностью и любовью к Ним.
И пусть все плюются, но я очень хочу, что бы Они все вернулись живыми победителями и воспитали своих деток такими же правдивыми и настоящими как Они.
Услышь меня, Киборг, из метро. Ты идешь защищать меня от орды, а я не смогла даже обнять тебя. Но, я очень хотела! Возврашайся живым, пожалуйста!
Автор: Anna Blashchuk
37 коментарів
-
Ярослав Понеділок, 14 вересня 2015, 00:14 Посилання на коментар
Вони навчилися виживати,чтоб знову битися і перемагати,і перемагати,і перемагати.Для них не було важливішого перемоги,і заради перемоги вони жертвували комфортом, безпекою,сімєю і товаришами.
Вижити і перемогти-ось їхня мета.Вони не були зверхлюдьми,і біль вони відчували.Вони були покинуті і зраджені керівництвом країни,не мали ресурсів,але вони ПЕРЕМОГЛИ.Вони ГЕРОИ БОГ їх зберіг. -
Раиса Четвер, 30 квітня 2015, 10:37 Посилання на коментар
Раиса.30 апреля 2015г.
Господи! Услышь наши молитвы! Печатаю и не вижу клавиатуру от слез. Так трагают только честные , искренние слова. Украинцы! Я обращаюсь к тем, кто до сих пор не понял, или не захотел это понять, "руzzкий мир", сегодня, самое страшное, что мог придумать "ботаксный" лидер "кремльбляндии". Нет России, которую мы знали, в которой родились и жили гении литературы, музыки и науки. Есть страшная, завистливая, убогая, в своей ненависти", страна. Страна, которая ненавидит Украину за то, что за 23 года, никто не смог ее постапвить на "колени". Сегодняшняя власть,-проходящая. Мы сражаемся за целостность и независимость нашей Родины-Украины . Анечка! Спасибо тебе, дорогая. -
ОлександрНапишіть тут своє імя... Четвер, 12 лютого 2015, 16:35 Посилання на коментар
Час великих змін... переосмислення та формування людскої гідності, а наразі ще й патріотичного героїзму! Низький уклін Вам справжні українці, Герої нації . Ми завжди будемо пишатися Вами!!!
-
Алекс Середа, 11 лютого 2015, 12:31 Посилання на коментар
Честным быть- долго жить! Ленин лгал- загневал. Иисус правдив, до сих пор жив. Спасибо за честность!
-
.Slava Середа, 11 лютого 2015, 09:04 Посилання на коментар
Родился и жил в Луганске, в том городе который сейчас принес войну , страдания и тяжелые испытания !!! Но я горжусь Украинскими Героями и преклоняюсь !!!!!!!!
Это не пафос- это правда !!!!!!
Слава Украине !!!!!! -
Тетяна Вівторок, 10 лютого 2015, 23:16 Посилання на коментар
Дякуємо Вам за все.Залишайтесь живими!!!!!
-
Оксана Ермакова Вівторок, 10 лютого 2015, 22:24 Посилання на коментар
Спасибо большое за столь искреннюю статью . К сожалению в жизни так случается , что подвиги людей со временем можно трактовать по другому . У многих людей совершенно отличающиеся взгляды друг от друга . Когда мы такими успели стать не знаю - наверное это воспитание . Для некоторых важно только то - насколько уродила его груша , а вот чьей кровью она полита не имеет значения . Именно с этого и начинается осознание Родины , своей национальной гордости и чувства собственного достоинства , а уже из них рождается милосердие и героизм . Я имею ввиду героизм в защите собственных ценностей , а не попирание чужих . Когда - то давно Украина была богатой страной не смотря на всего лишь 300 лет государственности ( целостной ) , Нам было чем гордится , у нас было одно из лучших мобильных войск в Европпе - памятник Серку Французы поставили на Ля - Манше , в знак благодарности за то , что не могли сделать французские солдаты . Я надеюсь , я мечтаю о былом возрождении славы украинской ! Пока у нас есть такие солдаты , пока у нас есть те , кого волнует не только его груша , но и то что эти солдаты рядом - есть надежда на возрождение ! Низкий поклон всем , кто отстаивает наши ценности .
-
Вера Понеділок, 09 лютого 2015, 22:05 Посилання на коментар
Ты Аннушка молодчина!!!!!!! Я горжусь тобой! Слава таким милосердным как ты. Спасибо тебе за статтю
-
Gia Понеділок, 09 лютого 2015, 21:30 Посилання на коментар
Спасибо Анна за ваше большое сердце и за эту историю. Слава богу за ваших киборгов. Дай вам Бог скорой и полной победы!!!!!
-
Напишіть тут своє імя...Анатолий Понеділок, 09 лютого 2015, 18:16 Посилання на коментар
Прочитал исповедь и слезы на глазах появились..
-
Анастасия Напишіть тут своє імя... Понеділок, 09 лютого 2015, 15:14 Посилання на коментар
Молодец, Анечка. Дай Бог Здоровья нашим ребятам. Пусть Господь и Ангелы берегут их.
-
Ирина Понеділок, 09 лютого 2015, 14:14 Посилання на коментар
Точно так я обнимала парня, приходившего ко мне на прием, который вскорости должен был отправляться в АТО. Провожая, обещала молиться за него и так же как Анна совала деньги с просьбой купить что-то жене или ребенку. Он так же отнекивался, я также говорила, что это все, чем могу помочь. А потом долго рыдала.... Сейчас молюсь, как могу за этого парнишку, за других... Что мы еще можем?...
-
Наталія Понеділок, 09 лютого 2015, 10:38 Посилання на коментар
щоб наші серця залишалися живими в таких жорстких, складних умовах життя. Дякую Вам за щирі слова.Давайте не боятися проявляти свої почуття любові, вдячності, поваги. Обнімаю всіх!!!
-
Inna Понеділок, 09 лютого 2015, 01:10 Посилання на коментар
A few days ago I took a ride on the subway...
On a "Golden Gate" station (Kiev, Ukraine), a man got jammed between the doors. People were asking for a long time, "Please let go of the door!". I was thinking that the man had a slow reaction because he was way too slow to respond. In a few stations, the people thinned out and I saw the man's face, very tired and exhausted. He came and stood by me, heavily leaning to the corner of the bench, against the pole.
There was not doubt, he was returning from the damn war. I could read it on his face by how he frowned and moved his weight from one foot to another. He was definitely in pain. Gently, I touched his shoulder: "Have a seat?” - "No".
A few more stations passed. I didn't know how to start a conversation. I found 200 grivnas in my pocket and stood up. Then, I saw an embroidered sign "Kiborg":
"Are you going home?" "Yes". "Was it difficult?" "Yes". I didn't know what to say next - everyone around stared and listened to our conversation. So much I wished to hold him, thank him, and cry... I began cleaning his hat: "Oh, your hat got soiled..." He held his hands in the pockets and I pushed grivnas straight into his hand: "Here, take it, buy some flowers for your wife". The tiredness flew away from his face like a bullet and he yelled out: "No! I have the money! How dare you? You shouldn't!"
My hero was more truthful than me, being lost in the capital among saint corruption.
He told me from his heart: "Without you, we are nobody." My senses bounced back and I, weeping like a child, squeezed out of myself: “No, without YOU, we are nobody." I couldn't hold back anymore and walked away wiping the nose and tears. His words followed: "Thank you, I will buy the flower for my wife".
I weeped for a few more hours after that. With tears there poured unspoken words. How much did I wish to tell him! And I didn't! The only hope was that he heard me with his heart.
Our men are the best. We love you and we pray for you. We hold you in our dreams and hearts, and the song "V Zemplyanke" is at stow in compare with our gentleness and love for you. I wish you all return, our dear heroes so you may raise our children as honest as you are.
Listen to me, Kiborg! You was protecting me from Russian ego and invasion and I didn't even have a chance to give you a hug. Please, return to us alive!
Original: http://finenews.info/fajna-narodna-mudrist/fajni-istoriji/item/5922-uslysh-menya-kiborg-iz-metro-ty-idesh-zashchishchat-menya-ot-ordy-a-ya-ne-smogla-dazhe-obnyat-tebya-no-ya-ochen-khotela-vozvrashajsya-zhivym-pozhalujsta -
кіра Неділя, 08 лютого 2015, 20:54 Посилання на коментар
я теж часто бачу наших воїнів-героїв в місті ,і постійно є нестримне бажання підійти обняти і висловити свою вдячність, але не в змозі підібрати слова-так і не рішаюсь
-
паша... Неділя, 08 лютого 2015, 20:45 Посилання на коментар
У нас мало уважения к героям.Мы как-то любим и жалеем и плачем о них молча.Надо что-то делать, чтобы они знали, что они сегодня главные и мы им бесконечно благодарны.
-
Александр Неділя, 08 лютого 2015, 18:56 Посилання на коментар
Ты Аня просто молодец.Горжусь тобой !!!!!!!!!!!
-
Лариса Неділя, 08 лютого 2015, 17:21 Посилання на коментар
Від болю розривається серце...Здається, що це я там була...Десь у обіймах смерті наші дорогі хлопчики, мої учні... .Можливо, це хтось із них...Вчора у школі був вечір - зустріч з випускниками...Зовсім не такий, як раніше. І після вечора пішли всі додому, а було ж гуляли до ранку.Я так мрію: закінчиться війна, рідні мої кіборги прийдуть до школи, буде море квітів і вдячних посмішок. Так буде, але коли ж!
-
Напишіть тут своє імя.. Коцюба Сергій Неділя, 08 лютого 2015, 15:37 Посилання на коментар
Всегда приятно возвращение нам тех,
Кого успели все мы бескорыстно полюбить,
Пусть им в бою всегда сопутствует успех,
Нам так спокойно рядом с ними просто быть.
Когда их долго нет – печалится наша Душа
И каждый день за них тревожно нам бывает
Надеждою живём, что будет жизнь светла,
Их возвращенье наши силы, веру укрепляет. -
НаПеропишіть тут своє імя... Неділя, 08 лютого 2015, 14:55 Посилання на коментар
Дякую,пані Анно,за відвертого листа.І в мене потекли сльози від вашої сповіді.У Києві я буду в понеділок-вівторок 16-17-го.Приїду за чудодійними продуктами здоров'я для бійців ,можу і вам підказати.
З повагою,Петро Шимків.Тернопіль -
Тадея Неділя, 08 лютого 2015, 13:16 Посилання на коментар
я передрукувала вашу статтю у ФБ. Ось коментар: "Володя Малишевський від імені тих хто захищає державу.Дякую тобі за твоє добре ніжне серце.Воно дає надію,віру."
-
Світлана Неділя, 08 лютого 2015, 12:59 Посилання на коментар
Дорогі наші - ви наша надія на мир, на достойне життя.Я пишаюся вами.Не маючи зброї, не маючи потрібного ви стали сильними і незламними.Ви міцнише металу. Бережи вас Бог! Дай сил і мужньості вистояти і повернутися з перемогою. Ми з вами.Ми вас любимо. Велика подяка за те,що бережите Україну. Світлана.
-
Світлана Неділя, 08 лютого 2015, 12:59 Посилання на коментар
Дорогі наші - ви наша надія на мир, на достойне життя.Я пишаюся вами.Не маючи зброї, не маючи потрібного ви стали сильними і незламними.Ви міцнише металу. Бережи вас Бог! Дай сил і мужньості вистояти і повернутися з перемогою. Ми з вами.Ми вас любимо. Велика подяка за те,що бережите Україну. Світлана.
-
Валентина Неділя, 08 лютого 2015, 12:57 Посилання на коментар
Спасибо, Вам, Анна огромное за статью. Ваша правда так тронула меня, что сижу и рыдаю теперь я. Да, в такие моменты невозможно найти правильные слова, я бы тоже так поступила.....
-
Любомир Неділя, 08 лютого 2015, 12:20 Посилання на коментар
Буває так, що слова пишуться серцем. І йдуть з глибини душі... Це найщиріші у світі слова. І найкращі! Ми всі в боргу перед тими, хто ризикує своім життям заради рідноі Украіни!
-
ВОЛОДИМИР Неділя, 08 лютого 2015, 11:29 Посилання на коментар
СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ ДОРОГІ НАШІ ЗАХИСНИКИ...
-
Над!я Неділя, 08 лютого 2015, 09:52 Посилання на коментар
Я теж з Киева 1 почуваю себе так само. Слава наш1м хлопцям 1 глубока подяка 1м!
-
Светлана Неділя, 08 лютого 2015, 07:44 Посилання на коментар
На днях со мною произошла аналогичная ситуация. Еду на работу в маршрутке. Через проход сидит парнишка в комуфляже. Они – настоящие, отличаются от бутафорских. По рукам, взгляду, неотогретости, и еще по чему-то неуловимому. Совсем юный. И простуженный. Так по детски носом шмыгает. Смотрю, и не знаю, что делать. Хочется сказать: "Спасибо!", еще больше – пожалеть. У парнишки звонит телефон. Разговаривает: "Да, товарищ сержант. Да-да. Успеваем. Не волнуйтесь, завтра утром уже будем в Мариуполе". Думаю, ну что я ему могу вот так навскидку сейчас дать? Ту Актимельку, которую везу на работу? Глупо. В кошельке 50 грн. Тихонько достаю, и, стараясь не привлекать внимания, через проход кладу в руку герою. "Что Вы! Не нужно!" – так же тихонько говорит солдатик. "Нужно, нужно! Это кроха, от того чем я тебе обязана!" "Спасибо!" "Вам спасибо!" Оказалось, вышли на одной остановке. Я – в одну сторону, паренек – в другую. "До свидания", – и тепло так улыбается. Все. Разошлись. Береги тебя Боже, юный ты наш защитник! проплакала полдня...
-
Илья... Субота, 07 лютого 2015, 23:07 Посилання на коментар
Ребята вы делаете историю..вы герои и вы должны остановить уголовника и психопада вв.путина..ни шагу назад..это ваша Родина и другой не будет..
-
Напишіть тут своє імя..Бурдуков Игорь. Субота, 07 лютого 2015, 22:21 Посилання на коментар
Совмещая приятное с полезным.
Сегодня в ожидании жены, проводившей родительское собрание в школе, полтора часа стоял в пикете на остановке "Педуниверситет" в Туле с плакатами: "Не дадим миллиардерам из кооператива "Озеро" стравить братские народы России и Украины!" на фоне сине-желтого цветов украинского флага,
"Растление молодёжи. Ректор Тульского пед.университета Н.Шайденко стала депутатом Госдумы от ЕР с помощью студентов - карусельщиков" (с фото карусельщиков).
"Провести расследование гибели подполковника ФСБ Гришанова А.В."
в шарфе с символикой ЯБЛОКО.
Примерно 300 пешеходам помог скоротать время ожидания зелёного сигнала светофора рассказом о русском комиссаре Катани:
В горбачевские времена страна смотрела сериал "Спрут" о борьбе мифических героев с сицилийской мафией. На этом фантастическом фильме в Италии выросло молодое поколение, которое сломало хребет сицилийской мафии, а главного мафиози Президента Берлускони посадили в тюрьму. В России на этом сериале выросло поколение бандитов, которые захватили областные Белые дома и московский Кремль, которые фальсифицируют выборы, воруют, грабят. А честных офицеров, которые разоблачают их преступления, они убивают или сажают в тюрьму... -
Тетяна Субота, 07 лютого 2015, 19:49 Посилання на коментар
в мене була такаж сама реакція, коли зустріла моїх героїв у 30км. від рідного дому, стільки всього хотіла сказати, але крізь сльози не змогла, але вони мене всеж таки зрозуміли, змогла тільки обійняти на заплакати