ban2

Перепрошую, а дозвольте я візьму пачку солі!

Короче, знаю, чого я оце приболіла. Я - цинічна скатіна. Нашкребла нині трохи сил і подалася в один мєсний супермаркет. Стою ото, набираю нікому не інтірєсних яблучок у пакет. Мені багато нада, потому і пакет соотвєтствєнний. Дивлюсь, а за сусіднім стелажом шото таке знакомо-загадочне. Ну, віє оттуда тайною і інтрігою, адреналін у воздухє аж пузириться, як мильні бульки.
Ясно, короче, шо шото проісходить за тим стелажом многообіщающе. Підходжу ближче. Очерідь застойного віда нєрвно простаює коло полок з отсутствующими сипучими продуктами. Питаю тихенько в женщини постбальзаковского возроста :
- Шо дають?
Вона мене поняла якимось ретрочувством і так само тихо каже :
- Сіль.
І видно, шо нравицця їй оце все. Чувствує людина себе добитчиком настоящим. Не то шо якісь там охотніки на мамонта. І всім в очереді се нравицця, всі стоять і дивляться, як продавець котить тілєжку з тою сіллю, шикуються якось так завчено.
І от, коли продавець почав розрізати пльонку на тюкові з пачками солі, коли вже перші ручки потяглися загребуще до пачечок, я голосно так кажу :
- Перепрошую, а дозвольте я візьму пачку солі!
Колективний стогін, пауза од такої цинічності, хтось уже приготовився сказати, шо я тут не стояла, а потім во всіх глазах дика ненависть, коли я понад їхніми головами беру з полиці пачку морської солі...

Віздє сіль. Кума осьо дзвонить. Вона шарить у всячеських прімєтах. Каже :

- Ти в баньку свіжу сіль насипала?
- Ні, - кажу. - В мене ще та не вийшла.
- Ти шо йобнулась? Нада кожну п`ятницю обновляти. Шоби дєньгі були в домі всігда.
- А я думала, шо заробляти треба більше. А воно он шо : і здєся сіль.
- Канєшно, шо сіль нада обновляти. А то так і до ніщети недалеко...

Автор: Любов Бурак

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"