ban2

        ГАЗЕТА "ФАЙНІ НОВИНИ" - ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ У ВІЙНІ          <<< Читати далі

Чому це я мушу втікати зі свого міста? Хай тікають оті зайди колорадські

ЗВІСТКА З ВЕЛИКОЇ ЗЕМЛІ

Ніщо іноді так не тішить і не веселить замученою нудьгою та тривогами мешканця окупованого міста, як дзвінок від родича або друга з "Великої землі" - з вільної неокупованої території, звідти, де закінчується колорадський кошмар-абсурд і починається нормальне, розмірене життя, усіх приваб якого ми свого часу не розуміли й не цінували. Там немає стрілянини на вулицях і міських околицях. Там долі людські вершить закон, а не підпилі мавпоподібні молодики з автоматами. Там - мир і злагода. там - справжня, тепер уже в боях виборена й через смертельне горнило пропущена Україна. Хіба можна цього не цінувати?
Виявляється, є поміж моїми знайомими та близькими й такі, грець би їхню душу колотив, що мріють помінятися зі мною місцями. Ось і зараз чую у слухавці повний заздрості голос далекої родички з не зовсім далекої від нас вільної Костянтинівки:
- А правда, що вам там по дві пенсії платять - і деенерівську, й російську?
- Аякже! - відповідаю насмішкою на глупоту. - Щоранку фура з грошима вулицею їздить, і у кожну квартиру по цілому ящику грошви так і закидають!
- Та ну? Та бре!..
- Правда-правда!
- А гроші ж які? Гривні чи рублі? Чи, може, бакси?
- Та куди там твоїм баксам?! Справжнісінькі деенерівські червінці, золотом забезпечені!
- Ого! А правда, що у вас там усюди - дешевизна невимовна? Не знаєте, куди й гроші дівати?
- І це правда! - ледве стримую регіт. - От сиджу зараз перед купою грошви та й думаю: куди мені її дівати? Чи засолити, чи заквасити, чи сирою з'їсти?
- Це ти жартуєш, чи шо?! - нарешті починає працювати "соображалка" в моєї абонентки. - От зараза! Під обстрілами живе, в голоді, в руїні, а ще й кепкує! Нашенської вдачі людина!.. Ти раптом що, до нас вибирайся. Місця вистачить!
- Спасибі! - кажу розсіяно. - Може, й виберуся якось...
І дивлюсь у вікно на наш вечірній порожній-порожнісінький квартал, мертво-тихий після комендантської години. І думаю: "Чи й справді не дременути б собі подалі від цього новороського блаженства - до нормальних людей, до України?! Та вже ні! Чому це я мушу втікати зі свого міста? Хай тікають оті зайди колорадські, що вдерлися сюди, мною не кликані! А я вже їм допоможу по мірі сил накивати звідси п'ятами - чим зможу: грошенятами армійцям із електронного гаманця, порадами друзям-сусідам, аби трималися й не падали від цього "райського" життя, можливо, й іще чимось... І таки дочекаюся дня, доки весь оцей колорадський накип, що теліпається зараз на поверхні буття нашого, назавжди зіллється в небуття... Так буде!.. А поки що... Поки що, від імені нескореного й незламного українського Донецька бажаю всім співвітчизникам доброї й мирної ночі! Завтрашній день неодмінно принесе нам усім силу-силенну свіжих файних новин! На добраніч, Україно!

Автор: Максим Зеленчук

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"