ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ, ХТО ВІН?

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Василь Семенович Стус — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, дисидент, політичний в'язень, Герой України (2005, посмертно).

Саме його творчість вразила мене у старших класах, мабуть саме тому, його прізвище я побачила в екзаменаційному білеті, а потім, свідомо обрала його життєвий та творчий шлях для підготування промови з предмету риторика в університеті. Чомусь зовсім не хотілось готувати щось звичне, передбачуване, водночас, роздирали внутрішні сумніви, адже під питання можна було поставити актуальність теми. Тоді здавалось, що так далекі часи дисидентів, політичних в'язнів, людей які свідомо віддавали своє життя за власну країну, а відтак, ми почали забувати про них! Актуальність - сучасність, значимість, злободенність.

Чи сучасне питання закріплення де-юре прав людини в Конституції, як в основному законі країни, та не дотримання прав та основних свобод людини де-факто? Чи усвідомлюємо ми значимість тих особистостей які стали символом незламного духу, патріотизму, людської і національної гідності, про яких без жодного сумніву ми говоримо - герой свого часу? Чи злободенне питання "героїзму"?...

Герой свого часу, хто це? Чи відображає він в своїй особистості, в своєму світогляді загальні риси епохи? Перебираючи, в той час, в голові сучасні особистості, я так і не змогла підібрати кандидата на вакантну "посаду" героя. Здавалось, що героїзм залишився десь у минулому. Та навіть у страшному сні неможливо було уявити, що ми станемо свідками тих трагічних подій навколо нашої країни, які відповідають сучасній дійсності. Та на "посаду" героя непотрібно буде "підбирати кандидата", достатньо тільки озирнутися навкруги!

Добровольці, волонтери, медики!

Сусід, який не може більше спати ночами та йде записуватись добровольцем маючи певний військовий досвід, він втікає до понеділка на дачу від родини, яка просить не залишати їх та щосили намагається переконати що він вже своє відвоював. Брат знайомих, який просить сестру не говорити батькам про знаходження в епіцентрі бойових подій, щоб вони не турбувалися. Давній товариш, який на питання: "навіщо тобі йти знову туди?" відповідає - " щоб діти нашого міста змогли першого вересня піти до школи", а потім говорить на буденні теми і весело сміється.

Коли ти усвідомлюєш, що героєм свого часу може бути звичайна людина яку ти знаєш багато років або просто в обличчя, тебе в водночас роздирає гордість та нездоланний сум...

Та, країна повинна знати своїх героїв.

P.S. Дуже сподіваюсь що потреби в героїзмі в сучасному прояві будуть втрачені в найкоротший термін!

АВТОР: Височенко Ярослава