Как думал, как вышло...

"Как думал, как вышло... Думал, мать умрет, отец новую жену возьмет. С новой женой отец спать будет, я спать буду, маленький Гиви спать будет...
Как думал, как вышло... Отец умер, мать новый муж взял... Новый муж с матерью спит, со мной спит, с маленьким Гиви спит... Как думал, как вышло..."

Дуже старий анекдот. Анекдот ще тих часiв, коли ми уявляли себе щасливчиками, бо вiйна пройшла повз нас... Коли ми народжували дiтей для щастя та любовi, навiть у нiчних кошмарах нам не привидiлася пiдступнiсть та пiдлiсть тупоi, агресивноi бидло-маси сусiда, що зверхньо називав нас "хохлами", а нашу Святу Киiвську Русь - "хохляндiєю".
Моя любов до росii явилась на свiт мертвонародженою: "братськi" почуття мене не охоплювали нiколи. Чи то причина - поляк-батько, завдяки якому украiнська стала наймилiшою, чи класна керiвничка - красива, як душею, так i зовнiшнiстю жiнка, що починала урок з "Ой, яка чудова украiнська мова! Де береться все це? Звiдкiля i як?" Чи тi орки: вiйськовослужбовцi рашi, що пiсля виходу на пенсiю мали змогу обирати мiсце поселення та оселилися у моєму рiдному мiстi на Днiпрових кручах, обнесених сосновими лiсами...
Так чи iнакше, коли у 1990 в Украiнi почалася боротьба за незалежнiсть; коли виникли партii "Зелених", Украiнська Демократична, УНА-УНСО, ми збиралися у пiдвальному примiщеннi кiнотеатру "Украiна" у центрi мiста, напрацьовували плани та спiвали "Ще не вмерла Украiни нi слава, нi воля"...
Менi в той час було 29. Петро Хмара оголосив суху голодiвку i, пам'ятаю, як стоячи на порозi власного будинку, молилася, щоб вiн вижив...
Мiтинги на площi Шевченка у Черкасах, моi виступи, пiдтримка класного керiвника - Кривоколiнськоi Тамари Минiвни (земля пухом!), шок вчителя малювання - Колодяжного Володимира (я була абсолютною бездар'ю, зображуючи у "домашнiй роботi" лише море, Медвiдь-гору та чай0к (кожного року усi канiкули проводила у Керчi з бабусею-полькою), а тут я почала малювати, як це наразi зветься "фото-жаби" :)
На роботу - з прапором Украiни, з роботи - на вокзал, зустрiчати прибулих революцiонерiв з Києва та iнших областей Украiни... Звiльнення, залякування, прослуховування телефону...
В той час iснувала служба, коли зателефонувати за номером, щоб дiзнатися про час - було звичним. Прослуховували навiть це. Набираю номер. Чую - прослуховують. Звертаюся: "Скажи, котра година, то не буду телефонувати :)" У вiдповiдь: "Пиз.а" - але слухавку поклали :)
Iдучи вулицею - центральною - Шевченка, чуємо у спину: "Разговаривайте человеческим язьiком, а не мовой бьiдла! Бандеровци! Вас вилами к заборам шпилить надо!" " - Вiдставники.
Моя любов до рашi народилася мертвонародженою...
Пiдняття прапору Украiни. Мiлiцейськi "бобiки" з розгону згинаючi щоглу, на якiй вперше на Черкащинi замай0рiв прапор Украiни... Коли ми, зчепившись лiктями, йшли проти мiлiцii... Мiлiцiя в той час, хоча i шла на нас, але посмiхалися хлопцi.
Виклики та залякування вiдповiдних органiв... Старшу доньку вiдправляю у Керч, до друзiв, молодшу, 3-рiчну, закидаю на третю полку у вагонi, прямуємо на Всесвiтнiй конгрес украiнок. На зворотньому шляху чуємо повiдомлення вiд Кравчука: Украiна стала незалежною!
Святкування на центральнiй площi Черкас.
Далi. Я - спостерiгач на виборах, перемога Кучми, "загадкова" катастрофа Вячеслава Чорновола, шок вiд зради й0го сина... Пропозицiя обиратися депутатом у ВР та моя вiдмова. Чому? Тому що маючи власну свободу, можеш зробити для Батькiвщини набагато бiльше, нiж у корумпованiй ВР.
У 2000 - переiзд до Києва.
Вибори. В метро росiянин, перебуваючий у вiдрядженнi, заперечує: "Проголосуете, за кого скажут!" Заперечую: "Даремно так про нас - вийдемо на вулицi!"
I ми - вийшли. Не дивлячись на те, що росiйськi снайпери залягли на дахах будiвель; не дивлячись на те, що ми не спали кожноi ночi, спостерiгаючи по телевiзорах - почнеться чи не почнеться кровопролиття;
не зважаючи на те, що тисячi зекiв зi схiдноi Украiни, типово одягненi у в'язанi шапочки та шкiрянi куртки чорного кольору, спричиняли безлад у Києвi. Мiлiцiя спрацьовувала бездоганно. Мiлiцiя була - з народом. У Кучми, попри вигляд прибирача гною з хлiвiв, щось у мiзках спрацювало.
На Майданi ми були єдиною нацiєю.
Похмiлля наступило потiм, коли бжоляр вступив у коалiцiю з ПР.
Зрада... запроданство... зрада...
Наразi, за висловом Кравчука: "Маємо те, що маємо".
Але - наразi ми здобули те, що нiколи не мали: прем'єр Яценюк - золота голова, що варта 1000 комп'ютерiв; президент, в котрого ми не повиннi закохуватися, але маємо реально оцiнювати й0го дii: Порошенко перевiв вiйну у дипломатичну площину. Завдяки цьому кожного дня ми не втрачаємо десятки, сотнi життiв наших героiв.
Так, держава була зпродана; так усi структури МУСЯТь пройти люстрацiю, ми в шоцi - як багато зрадникiв були бiля керма влади.
То ж, давайте не панiкувати - допомагати новонародженiй!
Хай панiкує параша, що вони зараз i роблять. Ху@ло, поставлений у "пат" свiтовими санкцiями, агонiзує. Посилає у Лугандон росiйських "миротворцiв", що росiйською мовою пояснюють "апалченцам" - або здаєтесь, або вам - повний капець! Стрєлков вже усвiдомив загрозу знищення i почав "захищати" хуйла вiд хуйла самого. Росiйська армiя нищить непокiрних, а дебiли, що загрались у войнушку, змагаються з професiйною рашиською армiєю.
Молимося, щоб винищили одне одного!
Нарештi росiяни доп'яли, що бути гарматним м'ясом - iм же шкода. Почалися маршi Миру, а тепер i пiдпалювання воєнкоматiв.
Ну що, хуйло, "как думал, как вьiшло?"
Здохнеш, падлюко, бо народи свiту: молдавани, грузини, чеченцi, сiрiйцi - ми усi разом - повстали проти кровопролиття заради карлика.
Ми - усi разом! Чечня, Молдова, Грузiя, Украiна - незалежнi, та об'єднанi проти ху@ла.
Слава героям! Смерть окупантам!

АВТОР: Замлинська Людмила Анатоліївна