Але вони стоятимуть під цим снігом.

На дворі сніг. Білий, пухнастий, лапатий...
Ми підемо милуватись засніженим Києвом і пити смачні зігріваючі глінтвейни, наші діти гратимуться в сніжки... Привіт, зимо-зимонько!
А тим часом приблизно 20-30 тисяч людей, яких війна відірвала від їхніх дітей та батьків, стоятимуть під цим снігом у чистому полі. Сніг для них буде не пухнастим та сяючим, а мокрим, який заповзає за комір, тане на одязі і одяг стає від цього вогким, а потім вночі схоплюється крижаною корочкою. Сніг засипатиме їх у окопах, завалюватиме входи у бліндажі, перетворюватиметься на багно під траками гусениць і бризками з-під коліс залячпуватиме все - машини, бушлати, обличча...
Але вони стоятимуть під цим снігом. Стоятимуть між нами з нашими сніговиками та глантвейнами, та НИМИ - з їхнім "русскім міром", всесильним ФСБ, їхніми "отаманами Козолупами", та їхньою армією - повністю укомплектованою до зимової війни.
Стоятимуть, і чим холодніше ставатиме, тим частіше вони відчуватимуть справжній холод - холод байдужості. Холод нас, приспаних розмовами про "перемирря", втомлених війною (ага, це ми, тут втомились бачте від війни, а не вони там...). Не знаю, наскільки їм вистачить мужності та мудрості стояти в полі, перетворюючись на сугроб, знаючи що нам тут тепло і затишно, і що це тепло - не для них.
Коликуплятимеш глінтвейн - згадай про них. Зліпиш сніжку - згадай про них. Ми тут милуємось зимою та повертаємось з прогулянок в засніженому парку в затишні домівки виключно тому, що вони зараз там, замерзлі, засніжені і майже забуті. І ми тут живемо своїм зручним життям рівно доти, допоки вони тримаються і стоять там, в засніжених степах.
Ця зима - дуже непроста. Її доведеться пережити і витримати - і нам тут, і в першу чергу нашим хлопцям там. Допомога там потрібна як ніколи, більше ніж влітку. Потрібно все - теплий одяг, прохідні машини, паливо, їжа... І чи не головне - там потрібне щоденне відчуття, що хлопці мерзнуть під снігом не за Кандітєра, Сєню чи Пастора, а за кожного з нас з вами, і що ми з вами щодня за це вдячні. Заради нас, відчуваючи наше тепло, хлопці протримаються та утримають навалу на нинішніх рубежах. Без цього - замерзнуть та зрештою плюнуть, і підуть грітись до своїх домівок, звідки вони пішли захищати не лише себе, а нас всіх. І тоді кожному з тих, кому сьогодні тепло, затишно та пофіг, стане дуже-дуже незатишно і непофіг. Але буде вже пізно, хіба доведеться у засніжених окопах під Києвом повторювати минулорічну Грушу у стократному масштабі - масовкою, без зброї та техніки зустрічати російські танки...
Поки цього не трапилось, поки між нами та "ними" стоять засніжені та промерзлі мужики, добровольці та мобілізовані - згадуй про них щодня. Згадуй, і щодня хоч щось роби!
Жодного тижня - без грошового переказу, жодного дня - без волонтерства.
Навчись запитувати про зроблене і самого себе, і всіх друзів та знайомих. Досить толерувати ховання за чужими спинами - пора навчитись задавати незручні питання і ставитсиь до людей відповідно до їхніх справ.
Це - наша спільна війна. Так, разом, ми тут та хлопці там, вистоїмо. Покинемо їх там самих - потім нема на що скаржитись.
ПЕРЕПОСТ ТА ЗИМОВА МОБІЛІЗАЦІЯ!

АВТОР: Evgen Dykyj