Волонтерство: поклик душі чи заробіток?

Волонтери, волонтерство. З чим у Вас асоціюються ці слова?

До недавнього часу ці слова несли для мене конкретний зміст: БЕЗОПЛАТНА ДОПОМОГА. Кому - залежить від напрямку волонтерської діяльності. Проте ключові слова - "допомога" і "безкоштовна" (неоплатна).

Тобто я малювала у своїй уяві таку собі людину, яка чимось займається у повсякденному житті (ходить на роботу, має бізнес або сидить удома з дитиною тощо), а у вільний час допомагає іншим людям: збирає кошти або речі, відвозить їх до адресату, який потребує допомоги, або займається з ним чимось (проводить навчання, реабілітацію, концерти тощо).

Ще вчора, на зустрічі з файними людьми Львова я з гордістю розповідала людям, що мій чоловік - волонтер: він збирає речі і передає їх тим людям, які відвозять їх безпосередньо на фронт, в конкретну бригаду; зв"язує тих, хто хоче допомогти, з тими, хто потребує цієї допомоги; організовує збір допомоги українським солдатам з усіх усюд: України, Італії, Бельгії, Кіпру, США тощо.

Я точно знаю, що мій чоловік і ті люди, з ким він працює, зустрічають, проводжають, відправляють речі, які йдуть на допомогу нашим захисникам за власний кошт у вільний від роботи час. Я дуже горда своїм чоловіком і розповідала знайомим при нагоді, що мій чоловік - волонтер.

Так було до сьогодні.

Що змінилось? Та майже нічого. Я точно не дізналась нічого нового (про це звичайно говорять навкруги, і вчора на зустрічі теж про це йшлося), проте мені стало нестерпно гидко і трохи соромно.

Тепер я не можу називати свого чоловіка волонтером. Принаймні гордтитися цим. Для мене слова "волонтер" і "волонтерство" змінили зміст. Тепер для мене це лише один з видів бізнесу. Трендовий.

Я розумію, що попит народжує пропозицію, що сьогодні бути волонтером - модно. Що на тлі війни з Росією, зими, нової Ради та величезного державного боргу до реальних захисників Вітчизни діла мало кому. І люди мають допомагати одне одному самотужки. Що без волонтерів наші вояки просто не переживуть зиму або навіть чергову атаку, що в поранених без допомоги інших людей не повідростають кінцівки і не зарубцюються душевні рани, що сім"ї загиблих кормильців самотужки можуть не витягнути дітей і старих.

Проте попит таки народжує пропозицію.

На очі мені попалась пропозиція роботи волонтером в Києві, з вільним графіком по кілька годин на день, за що обіцяли всього лише... 7 тис. грн. на місяць. Тобто ти у вільний від роботи час збираєш гроші нібито на допомогу (байдуже кому), а з них тобі щомісяця 7 000 грн. офіційно (чи майже офіційно) в кишеньку капає.
Оголошення було від відомого благодійного фонду. Тобто над волонтерами - купа адмінперсоналу, якому теж потрібно оплачувати кропітку працю. Наприкінці оголошення примітка: "... наш фонд — единственный организатор волонтерской деятельности в г. Киев, которая не подпитывается из средств, пожертвованных простыми людьми. Все возмещения и оплаты происходят из средств меценатов, ставших на путь благотворительности вместе с нами."

Як то казав Грібоєдов словами Чацького: "свежо предание, а верится с трудом".

Я не полінувалась і вбила в строку "очікувана посада" слово "волонтер". Мене вразила не стільки кількість запропонованих вакансій (майже півсотні по Україні і половина - по Києву), скільки цифри запропонованої зарплати: від 2 до 8,5 тис. грн., найчастіша пропозиція - 4 000 грн.

І це тоді, коли на окупованому Донбасі люди гинуть не лише від снарядів, а й від голоду. Коли на пенсію в 1,5 тис грн. неможливо купити системні ліки. Коли... да Ви й самі знаєте всі ці "коли".

І попри всі ці негаразди бабулі-пенсіонерки викраюють зі своєї пенсії гроші на нитки для шкарпеток, або кіло гречки, або шоколадку бійцеві. А ще абсолютно безкоштовно вішають оголошення у під"їзді та збирають всім домом теплі речі для солдат.

Кожен робить те, що вважає значимим і правильним для себе. Хтось несе останнє, хтось ділиться "десятиною", хтось спростерігає у куточку, і завжди є ті, хто заробляєт на всьому цьому гроші: на війні, на волонтерстві - байдуже на чім, навіть на людському горі.

Звичайно, труд людини, зокрема волонтера, повинен оплачуватись. Проте я щиро вважала, що головна (і єдина) винагорода волонтера - самореалізація і щира подяка тих, хто отримав допомогу. Все.

А заробляння грошей - це бізнес. І ти в ньому або власник, або найманий працівник. А посада "волонтер" звучить якось дико і ницо. Принаймні для мене.

Тепер я не зможу гордо казати, що мій чоловік - волонтер. Я просто й далі буду робити те, що для мене важливо. І гордитися чоловіком!

А Ви як вважаєте?

Автор: Наталія Шваб