ДАВАЙТЕ СТАВИТИСЯ ДО УКРАЇНИ ЯК ДО ДИТИНИ, ЯК ДО НАШОГО МАЙБУТНЬОГО, ЗАРАДИ ЯКОГО Є СЕНС ПОМЕРТИ І ЗАРАДИ ЯКОГО ВАРТО ЖИТИ!

Ми з дитинства звикли до думки, що Україна то наша ненька, її люблять так, як люблять рідну мати. А тепер давайте одразу згадаємо про наш, фольклорний український образ матері, який ми всі всотуємо з піснями, казками, з молоком матері. Це образ старенької, яка все віддала дітям, а тепер стоїть край села нещасна, виснажена… Мати віддавала їм все, а тепер діти виросли і розлетілися хто куди. Мама вже старенька і єдине, що залишилось дітям для неї зробити – доглядати, поки вона не вмре.
Я вважаю, що зараз ми всі повинні поміняти своє сприйняття. Ми повинні ставитися до України НЕ як до МАТЕРІ, яка дає, а як до ДИТИНИ, якій ми мусимо давати. Бо мама – це наше ПРЕКРАСНЕ МИНУЛЕ, за яке ми вдячні, а от дитина – це наше ПРЕКРАСНЕ МАЙБУТНЄ, заради якого ми живемо. Ми мусимо не доглядати Україну до її смерті, а навпаки – розвивати її, плекати. ДАВАТИ, А НЕ БРАТИ. Вкладати, а не вимагати. Вкладати без додаткових умов, вкладати - бо кохаємо. Так само, як ми вкладаємо в наших дітей. Прощати помилки, вчити їх виправляти, виховувати, вчити, давати по руках, коли робить щось погане і пестити, коли чинить гарно, допомагати, РОЗВИВАТИ. Тоді в нас і в нашої країни є майбутнє.
ДАВАЙТЕ СТАВИТИСЯ ДО УКРАЇНИ ЯК ДО ДИТИНИ, ЯК ДО НАШОГО МАЙБУТНЬОГО, ЗАРАДИ ЯКОГО Є СЕНС ПОМЕРТИ І ЗАРАДИ ЯКОГО ВАРТО ЖИТИ!
Для цього в кожного українця повинно щось переключитися в голові. Така зміна психології людей і є ЗАПОРУКОЮ ПЕРЕМОГИ над зовнішнім і внутрішнім ворогом!

Автор: Оксана Сабадаш