...не ухиляйся від мобілізації, будь корисним, або принаймні не ний. Тому що в країні війна. Ти солдат.

«Привет! Тут такое дело. Знакомому чувачку повестка пришла. Надо помочь отмазать. Ну, ты понимаешь — в падло ему идти воевать. Короче, нужно чтобы ты его проконсультировал: ну там же есть какие-то нюансы, что и как сделать, чтобы отмазаться. Ну, там верующий типа, по религиозным убеждениям. Ха-ха-ха. Вас там юристов, наверное, уже завалили подобными просьбами, но ты по старой дружбе что-то придумай. Жалко чувачка, мы как раз с ним в Словакию на лыжи собирались».

Це телефонна розмова, яку мимоволі підслухав в одному зі столичних бізнес-центрів, що кишить «білими комірцями». Мобілізація поволі докотилася і до них.

«А за кого мені воювати: за Пєтю, Сєню, Бєню. Та пішли вони…». «Нехай своїх синків спочатку на фронт відправлять». «Я не розумію цієї війни». «Олігархи на цій війні заробляють». «Це все політика – америкоси з кацапами сфери впливу ділять, а ми у них за гарматне м'ясо». Традиційні нині відмазки частини фейсбукерів, які, судячи зі змісту селфі на їхніх сторінках, якраз і належать до когорти незнайомого мені «чувачка»-любителя гірських лиж. Натомість дотепер мені не траплялися на очі пости чи коментарі в ФБ на тему «не хочу воювати», в якому була б сєрмяжная правда «уклоніста»: «Я боягуз», «Не хочу міняти комфортний білий комірець на китель», «Нє, краще в танчики у себе в офісі пограю», «Яка війна – в мене завтра літак в Єгипет», чи хоча б «Я нє трус, но я боюсь».

Чи переосмислять щось любителі комп’ютерних танчиків і гірських лиж, якщо на очі їм раптом потрапить обкладинка останнього числа Фокуса? Не впевнений. Не ті пріоритети. Обкладинковий меседж «Ти солдат», швидше адресований тим, хто з тих чи інших ОБ’ЄКТИВНИХ причин на війну не потрапить. А також тим, хто поки що не піддався істериці «всьо пропало», «нас слівают». Так, до цієї влади також багато запитань. Так, і далі крадуть. Так, там багато відвертої сволоти. Але це не знімає питання, а що кожен з нас особисто зробив для країни, коли в ній триває війна, ворог чітко визначений і погрожує дійти до Києва. Працюй на повну, не давай хабарів, плати податки, не ухиляйся від мобілізації, будь корисним, або принаймні не ний. Тому що в країні війна. Ти солдат.

В останньому числі Фокуса чимало шпальт присвячено мобілізації. Такій, якою вона є насправді – без чуток і відвертої дезінформації. Напередодні четвертої хвилі, влада заявила, що проколів, допущених від час попередніх, більше не буде. Наші журналісти розбиралися в роботі над помилками. Прогрес є, але невеликий. Більше про це – в статті «В бой идут новички», в якій також є відповіді на запитання, що зараз найбільше хвилюють потенційних новобранців, зокрема і про «довідку з військомату при виїзді за кордон».

Про те, як «робота над помилками» виглядає, так би мовити, на практиці – у військоматах, учєбках – в «Дневнике мобилизованного» розповідає новобранець Максим Колесников, який ділиться враженнями від першого тижня в армії. Родом з Донецька, живе в Києві, колишній директор з маркетингу великої торгової мережі, ресторатор. Одружений, має шестирічну доньку. В кінці січня отримав повістку. Пішов не вагаючись. «Не все готовы воевать, и я не решусь до первого боевого опыта сказать, что я готов. Но служить сейчас нужно, и практически каждый может принести пользу армии. А я думаю, что именно состояние армии сейчас определяет, быть нашей стране в принципе или нет». Отже, про «армійський тайм-менеджмент», «якість» мобілізованих, армійський побут, пропаганду, «бухло в армії», «прапорщиків від Бога», «показуху» і т.ін. – в «Дневнике мобилизованного». Продовження цієї захоплюючої армійської історії читайте на сайті focus.ua. До речі, раджу почитати нотатки новобранця Юрію Стецю – як не дивно, у Максима накопичилося чимало жорстких запитань не так до міністра оборони, як до міністра інформації.

Автор: Serhiy Lytvynenko