ban2

        ГАЗЕТА "ФАЙНІ НОВИНИ" - ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ У ВІЙНІ          <<< Читати далі

Кисельов Леонід

kiselev«Київське диво», «київська легенда» - поет Леонід Кисельов прийшов у світ 21 вересня 1946 року.

Його батько, Володимир Кисельов, киянин, син учителів, у 21 рік командував мінометною батареєю на Сталінградському фронті. Там його важко поранило, контузило; він став інвалідом другої групи з осколком у грудях. Дивно, мати Леоніда – єврейка, батько – росіянин із українською свідомістю: він прищепив синові любов до Т. Шевченка, заохочував писати українською. Батьки свого первістка виховували справжнім киянином: Льоня знав вулички, старі й нові назви, хто в якому будинку жив, легенди й бувальщини.

Юрій Щербак у спогадах писав про письменника Володимира Кисельова: «Винятково порядна людина й антисовєтчик ще той». У їхній квартирі на вул. Червоноармійській збиралися письменники, журналісти й дисиденти. Михайло Слабошпицький, обзивав оселю «літературно-кулінарним салоном», бо господар мав пристрасть — куховарити. Ви могли сказати, що його роман «Любов і картопля» чи «Дівчинка і птахоліт» вам не сподобався. Він це прощав — його твір ви могли критикувати, але якщо ти казав, що його страва тобі не до смаку, — виганяв. Типове застілля в Кисельових, обряд споживання самогону та настоянок письменник Гелій Снєгірьов описав у документальному романі «Портрет, 66». А за столом про що тільки не говорили!? Про літературу: Володимир Кисельов добре знав східних класиків і західноєвропейських романістів; про дисидентів, про владу.

Це був час «охрущення непокірної», про що відверто гомоніли гості: Віктор Некрасов (друг батька), Анатолій Шевченко, Віталій Коротич, Микола Вінграновський. Вихований у такому оточенні хлопець відчував себе самодостатнім, гордим, столичним. Підлітком Льоня Кисельов розпочав як сильний російський поет. Це були не наївні юнацькі акварелі, а вiдверто-смiливi й знаковi поезії з потужним зарядом украïнськостi («Монолог Галілея», «Царі», «Вірші про Тараса Шевченка», «Я забуду»). Уже тоді рядки Леоніда розбирали на цитати: 

«Проклятый век. Поэты в нем ютятся,
Как моль в пронафталиненном шкафу»
.

Уже тоді юний Кисельов захворів на невиліковну недугу - лейкемію. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.

У березні 1963 р. журнал «Новый мир», головним редактором якого був Олександр Твардовський, опублікував добірку з приміткою: «Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев». Вірш «Царі», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Москві серед російської інтелігенції й академічних кіл обурення та протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

У період «безбережних надій», коли русифікація набула нахабної відвертості, коли вчителі агітували батьків написати заяву з проханням звільнити дитину від вивчення української мови; коли навіть вчителі сільських шкіл соромилися свого українства, Леонід Кисельов перейшов на українську. Чому?

Юнак знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора Дровняка, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню, романси на слова Ахматової. Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні. Був захоплений талановитою журналісткою з енциклопедичними знаннями Майєю Брусиловською (Каганською), «girl friend».

Ю.Щербак так описує Леоніда Кисельова: «Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця, проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво...»

У книжці Володимира Кисельова «Веселий роман» прототип Леоніда - молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав схвильовано:

...все на свете - только песня
На украинском языке.

На питання «А чому українською мовою?» Леонід відповів: «А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь»...

12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в «Літературній Україні» добірка його українських поезій «Перші акорди»... За півроку до смерті Леонід заговорив українською — блискучою, дуже чистою. Перехід з російської мови на українську був для Кисельова природнім, оскільки у 17 років він зробив вражаюче відкриття:

Iсторiя не є ракетний жах,
Вона мов шлях вiд чужини до хати.
I щастя буде. Тiльки ви не дайте,
Не дайте, щоб впилася вiд ножа.
Рано, ой рано...

Автор: Ганна Черкаська

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"