ban2

        ГАЗЕТА "ФАЙНІ НОВИНИ" - ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ У ВІЙНІ          <<< Читати далі

Марія Заньковецька

Maria Zankovetska before 1917Ім'я Марії Костянтинівни Заньковецької належить до числа тих великих людей, якими пишається український народ, яких шанують російський та інші слов'янські народи. Вона є представницею тієї блискучої плеяди майстрів української сцени, імена яких, за словами К. С. Станіславського, викарбувані "золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва".

Марія Костянтинівна Адасовська народилася 22 липня 1860 р. в селі Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині у давній дворянській родині К. Адасовського. Освіту вона одержала в Чернігові у дворянському пансіоні Осовської. Перші спроби гри на учнівській сцені визначили майбутнє талановитої актриси. Сама Марія Костянтинівна згадувала: "...любов до сцени захопила мене зовсім, і тільки й було моїх мрій, щоб попасти на справжню сцену, але по існуючих тоді поглядах і тенденціях традиційних дворян на акторів про се не могло бути мови". Вона раділа з того, що батьки не були категорично проти її участі в аматорських виставах (які влаштовували в Ніжині) і концертах (мала від природи гарне драматичне мецо-сопрано).

Дуже прагнула вступити до консерваторії, але батьки, заборонивши їй навіть думати про це, поспішно видали 18-річну дівчину заміж за офіцера Хлистова, який, залицяючись, теж радив продовжувати навчання в консерваторії, а по одруженні — заборонив. І змушена була Марія Адасовська-Хлистова переїхати до місця служби чоловіка — у Бендерську фортецю. Тут на одній із вистав познайомилася з піхотним офіцером М. Тобілевичем (М. Садовським), який також брав участь в аматорських виставах (згодом їх знову зведе доля і на сцені, і в житті — він стане її чоловіком).

391px-Maria ZankovetskaЗ часом її чоловіка — Хлистова перевели до Фінляндії, у фортецю Свеаборг. Тут Марія Костянтинівна вступила на вокальний відділ Гельсінгфорської консерваторії — філії Петербурзької консерваторії. Вона навчалась у відомого на той час професора — чеха за національністю — Гржималі, який пророкував їй блискуче майбутнє. Марія Костянтинівна часто виступала в концертах і справді зачаровувала присутніх.

Марія Костянтинівна Заньковецька захоплювалась українською та російською класичною літературою. Цей період вона описує так: "Я кохалась у мистецтві, любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротися зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену". У ролі Наталки з п'єси "Наталка-Полтавка" на сцені єлисаветградського театру 27 жовтня 1882 р. вона блискуче дебютувала як професійна актриса. Своє театральне прізвище вона взяла від назви рідного села Заньки — так на професійних сценах засяяло нове прізвище, що згадувалося поруч з іменами Єрмилової, Савіної, Комісаржевської, за яким стояла напрочуд цілеспрямована, віддана мистецтву людина.

У численних образах, створених нею у п'єсах Котляревського, Шевченка, Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого, актриса розкрила духовне багатство української дівчини і жінки, її нестримне прагнення до світла і волі. Для мистецтва Заньковецької характерна широка драматургія — від високої трагедії до водевілю. Водночас своєю правдивістю і простотою актриса підкоряла усі верстви глядачів — від селян Полтавщини й Чернігівщини до таких славетних представників інтелігенції, як Рєпін, Стасов, Чайковський, Чехов, Єрмолова, Станіславський та ін.

Maria Zankovetska2Надзвичайна спостережливість, бездоганна акторська уява, швидке і легке перевтілення, вроджена шляхетність, почуття міри, глибина відчуттів, особливо душевні страждання, — основні риси геніальної актриси. До цього слід додати прекрасну дикцію і чудовий голос. Сучасники згадували, що дует Заньковецької та Садовського завжди вражав щирістю гри й красою голосів, обличчя, постатей. Теплий оксамитовий баритон Миколи Садовського та м'яке світле мецо-сопрано Марії Заньковецької створювали дивовижне поєднання. Їхнє творче обдарування, таке різне через яскраву індивідуальність, у кращі роки спільної творчості (упродовж майже 15 років) зливалося в один гімн на славу рідного народу (тільки смерть з'єднала їх навіки, хоча останні роки життя вони йшли окремими стежками).

Упродовж перших 25 років творчої діяльності, коли Заньковецька створила всі свої найкращі ролі, їй доводилося грати в часи гоніння і переслідування української культури, школи, мови, а тим більше театру з боку російського самодержавства. Тому, граючи на сценах України, вона зміцнювала віру українського народу в невичерпність його творчих сил, у неподоланність його культурного розмаїття, у його світле майбутнє. Виступаючи перед російськими глядачами у Петербурзі, Москві і в багатьох інших містах, Марія Заньковецька силою і правдою свого народного мистецтва стверджувала непорушні права українського народу на самобутню культуру, на суспільні і творчі форми національного буття, постійно демонструючи силою свого таланту багатство і розмаїття української культури.

Усі складнощі мандрівного життя, бо саме такі були театри в останній чверті XIX ст., не впливали на витончену гру актриси, складні умови лише шліфували її талант. Сценічне мистецтво розвивалося на міцних традиціях корифеїв національного театру, до яких належала і Марія Заньковецька. Саме театр сприяв поширенню української національної ідеї відродження серед широких громадських кіл, бо тільки в ньому можна було публічно почути українську мову.

Maria Zankovetska1У 1888 р. з першої трупи Кропивницького утворилося три, а згодом чотири театри. Уже в 1890 р. в Україні налічувалося більше тридцяти театрів, але найкращими були театри Садовського (у ньому і грала Заньковецька), Саксаганського, Старицького, Кропивницького. У житті і розвитку мандрівних театрів головну роль у той час відігравав Харків. Київ стояв тоді осторонь, оскільки на Правобережжі український театр у 1883—1893 pp. було заборонено. Після революції 1905 року (у 1907 р.) М. Садовський з усією театральною дружиною осів постійно в Києві, створивши перший стаціонарний український театр, і вів його до часу перемоги більшовиків (1919 p.).

Воістину величезним було значення Заньковецької як провідної актриси, що впродовж багатьох років очолювала творчі сили українського театру. Для Кропивницького й Саксаганського мистецтво Марії Заньковецької було немовби мірилом того, яким повинен бути справжній художник сцени. Її самобутній талант, як діамант, вигравав різними гранями і барвами. У творчому процесі вона дуже любила вишукувати образ, глибоко аналізувати його, відкидаючи все недоречне й фальшиве.

Окремо можна відзначити її громадську діяльність, особливо в одержанні дозволу на постановку якоїсь п'єси, а також у наданні допомоги колегам-акторам.

Життя Марії Заньковецької було цілком підпорядковане театральній сцені, в її житті потреби театру посідали найважливіше місце.

Maria ZankovetskaМистецтво Марії Заньковецької справило величезний вплив на розвиток української драматургії; кращі п'єси українських драматургів 80—90-х років XIX ст. було написано за її безпосереднього впливу. Серед глибоко реалістичних образів, створених нею, особливе визнання одержали: Наталка, Терпилиха ("Наталка-Полтавка" Котляревського), Галя ("Назар Стодоля" Шевченка), Харитина, Софія ("Наймичка", "Безталанна" Карпенка-Карого), Аза ("Циганка Аза" Старицького) та ін. Помітним явищем стала її гра у фільмах "Остап Бандура", "Наталка-Полтавка". За самовіддану працю актрисі було першій присвоєно звання народної артистки республіки.

4 жовтня 1934 р. Марії Костянтинівни не стало. Поховали велику актрису на Байковому кладовищі у Києві.

На честь великої української актриси, яку можна поставити на один щабель з такими видатними світовими артистками, як Елеонора Дузе, Сара Бернар, Тіна ді Лоренцо, Сада Якко, у 1922 р. названо театр у Львові, у 1960 р. в Києві відкрито музей Марії Заньковецької, що працював упродовж 19 років. У 1979 р. старе приміщення знесли і з 1989 р. в Києві функціонує новий музей як пам'ятник самобутнього таланту України.

Напишіть Ваш коментар

Допис міститься на сайті "Файні новини"