Тобіле́вич-Кресан Марі́я Іва́нівна

1 жовтня 1957 р. у Києві на 74-му році упокоїлася українська письменниця-перекладач і театральний діяч Марі́я Іва́нівна Тобіле́вич-Кресан, донька Івана Карпенка-Карого. Іван Тобілевич після смерті першої дружини Надії Тарковської, залишився з чотирма дітьми (Юрій, Назар, Галя та Орися), у 1884 році він одружився вдруге з Софією Віталіївною Дітьківською (1860-1953); удочерив її позашлюбну дитину, 4-річну Марійку. Те, що Марія – не рідна Івана Карповича, подружжя старанно приховувало. Ті, хто знав правду про цю сімейну таємницю, мовчали.
Дитинство Марійки пройшло у родинному гнізді Тобілевичів, на хуторі Надія. Освіту дівчина здобула у Полтавському інституті шляхетних дівчат і на Вищих курсах французької мови у Парижі. Диплом давав право викладати французьку мову у будь-яких навчальних закладах світу, паралельно вивчила ще й англійську мову. Українською мовою Марія Іванівна перекладала твори О. Бальзака, Р. Тагора, В. Шекспіра, інших класиків світової літератури, однак вважала себе учителем та вихователем, присвятивши педагогічній діяльності майже чверть століття. Серед її учнів Данило Нарбут.
Вона - організатор і драматург лялькового театру в Києві. Допомагала Панасові Саксаганському в літературній праці.
На початку 1930-х років її заарештували за сфабрикованим звинуваченням у справі СВУ. Юрій Хорунжий писав: «Заарештували зовсім несподівано Марію Тобілевич-Кресан, доньку Івана Карпенка-Карого і Софії Віталіївни, небогу братів Тобілевичів, до того ж секретарку Панаса Карповича, яка приходила до нього допомагати записувати театральні спогади та звіряти переклади Шекспіра з оригіналом, знала-бо досконало кілька іноземних мов, скінчивши ліцей у Парижі…» Її вислали за межі України на 10 років.
До Києва Марія Іванівна повернулася у 1941 році, у липні 1941-го в приміщенні школи №119 вона відкрила унікальний дитячий навчально-виховний і театрально-мистецький комплекс під назвою „Будинок дитини”, до якого входили: курси крою та шиття, лабораторія наочного приладдя „Допомога школі”, ляльковий театр, хореографічний і драматичний гуртки, дитячий хор та естрадний колектив, образотворча студія та їдальня. Керували ними 15 досвідчених педагогів і професійних митців, які не змогли евакуюватися. У лабораторії наочного приладдя „Допомога школі” Марія Іванівна сама підготувала для школяриків рукописний „Буквар” з методичними рекомендаціями.
Головною помічницею М.І.Тобілевич була відома оперна співачка Олена Діонісіївна Петляш-Барілотті (1890-1971), донька Марії Карпівни Тобілевич (Садовської-Барілотті), тобто її двоюрідна сестра. Тричі на тиждень для дітей влаштовувалися лялькові вистави. Петляш-Барілотті часто виступала з концертами перед виставами лялькового театру, опікувалася хором, допомогла здійснити постановку дитячої опери М.Лисенка „Коза-дереза”.
Після визволення Києва колективу „Будинку дитини”, батькам і дітям удалося захистити свого директора. Марію Іванівну затвердили директором театру ляльок у Києві (з січня 1944 року).
Вона підготувала до друку спогади своєї матері Софії Тобілевич «Мої стежки і зустрічі» (1957). Її й поховали поруч з матінкою на Байковому кладовищі. На могилах Марії Іванівни та Софії Віталіївни спільний пам'ятник: велика квадратна стела з чорного граніту з українським орнаментом і написом: «Тобілевич Софія Віталіївна, 1858-1953. Марія Іванівна Тобілевич-Кресан, 1883-1957».

АВТОР: Ганна Черкаська