Інструктор Віктор Верцнер: Бригада піхоти Нацгвардії — це перша ластівка за стандартами НАТО

Майор резерву Армії оборони Ізраїлю “Цахал”, який на волонтерських засадах тренує першу бригаду легкої піхоти Національної гвардії України, був гостем студії програми “Репортажі і розслідування з Артемом Шевченком”.

Артем Шевченко: Чому і як Ви опинилися на полігоні в Нових Петрівцях?

Віктор Верцнер: Я живу в Ізраїлі. Це моя країна. А народився я в Україні. Тому в мене є любов до цієї країни і бажання допомогти. Зараз ситуація у вас, на жаль, склалася так, що моя допомога потрібна. Моя основна спеціалізація — це піхота. Спочатку я отримував інформацію про події в Україні зі ЗМІ, відеоролики із зони АТО та з навчань, які демонструвалися в тому числі й на телеканалі “Еспресо”. Поспілкувавшись з друзями і знайомими, які пройшли АТО — а коло спілкування у мене досить широке, бо я часто відвідую Україну — я дізнався про їхні враження, як і що вони робили. І так мені здалося, що в підготовці піхотинців тут немає системи. Радянська система вже забута, хоча нормативи залишилися. А нової системи, тобто НАТОвської, до якої Україна фактично прагне наблизитися, поки що немає. І терміни наближення до стандартів Північно-атлантичного альянсу, які перед суспільством поставили політики та військові, є, як на мене, невиправдано довгими. Все можна зробити набагато швидше та ефективніше, й від цього в першу чергу виграють Збройні Сили, Національна Гвардія і безпека країни.

Ш. Чому Ви вирішили тренувати саме бригаду піхоти Нацгвардії?

В. Тому що ця бригада є “першою ластівкою”. І вона є першою, де ми, іноземні інструктори отримали “зелене світло”, щоб зробити те, що мало б бути зроблено — перевести її на стандарти НАТО як на штабному рівні, так і на рівні кожного солдата в тактиці й мікро-тактиці, в пересуванні місцевістю, в нормативах стрільби, в координації дій з протитанковими засобами та іншими засобами прикриття.

Ш. А в Ізраїлі система повністю тотожна до НАТОвської?

В. Є деякі відмінності, хоча загалом система в ізраїльських військах дуже схожа на НАТОвську. Я не можу озвучити і передати весь досвід зі зрозумілих причин. Але те, що я можу — це теж досить вагомий внесок. Тим більше, я не є єдиним інструктором. Зі мною працюють багато інших колег, які вже вклали душу в цю бригаду Нацгвардії.

Ш. Якими були перші враження, коли Ви побачили бригаду? І якими були перші кроки?

В. Вони не просто піхотинці чи солдати, яких узяли і зібрали. Це люди, які пройшли 4-денний серйозний і жорсткий відбір і вони, як правило, є ветеранами АТО. Відбір був не тільки фізичний, але і психологічний. І так склалося, що в бригаду потрапив лише кожен десятий з бажаючих. Ті, кого відібрали, це “вершки”. З ними працювати — одне задовлення. Вони хочуть вчитися, в них горять очі. Й наше завдання — не дати цьому вогню згаснути.

Ш. Ви вчите командирів, які потім далі навчатимуть інших? До речі, в чому тут складність?

В. Це дійсно складніше. Адже людина повинна не лише сама вміти, й вміти все дуже добре, але й бути лідером і командиром, за яким солдати повинні йти в бій, тобто він має вести їх за собою, а не посилати вперед. Наголос ми робимо саме на тому, щоб вчитися вести за собою. Крім цього, командир повинен бути ще й вчителем. Звісно, він повинен утримувати дистанцію, проте не має бути для солдата кимось недосяжним. Командир повинен вміти спілкуватися з бійцем на рівні очей, знати, що у того відбувається вдома, як звати його маму, які є проблеми. І якщо солдат відчуватиме, що командиру не однаково, то він швидше за все з готовністю піде за ним в бій.

Радянський підхід до відносин “командир-солдат”, де “я — начальник, а ти — дурень” є неправильним. Можу описати на власному прикладі. Якось у мене на службі в “Цахалі” був день, коли все відбувалося не так. Я “зірвався” на одного зі своїх солдатів, який не зробив усього, що мав би. Я нагримав на нього, вилив свій гнів, який накопичився за день. Той опустив голову і до вечора ходив подавлений. Коли я зрозумів, що зробив помилку, то покликав його до себе, сів разом і просто вибачився. Після цього цей солдат прослужив зі мною ще 2 роки і був одним з найкращих, якому можна було довірити будь-яке завдання. Командир — це теж людина. І солдат повинен розуміти, що він, як людина, теж має право на помилку, і це є нормальним.

Ш. В західній школі навчання роблять наголос на вірному мотивуванні учнів — вправи, промови, техніки... А як Ви вчите?

В. День солдата в інтенсивних умовах бойової підготовки є дуже важким як фізично, так і морально. Він починається з раннього ранку і закінчується пізно увечері. Солдат, який хоче вчитися, починає ранок з великих сподівань. Ми допомагаємо йому отримати мотиваційний підйом, зміцнити мотивацію в обідній час і закінчуємо день також сильною мотивацією.

Ш. Який особовий склад Ви зустріли в першій бригаді легкої піхоти Нацгвардії? Більшість з них пройшла АТО, володіє навичками. Чому їх можна ще навчити такому, чого вони не навчилися на війні?

В. Знаєте, базові навчики в кожного й в різних підрозділах дуже різні. Базові навички піхотинця в ізраїльській армії відрізняються від навичків, які закріплюють в армії укранській. В Україні я часто стикався з тим, що солдатам давали трохи постріляти з позиції лежачи, з коліна і стоячи й вони ніби вже “відстрілялися” й є готовими. В нас, коли солдата, призивають до лав Збройних Сил, то перші 3 тижні він винятково займається стрільбою: з ранку до вечора і вночі. Й ця підготовка триває ще до того, як його починають вчити рухатися зі зброєю на полі бою. Людина і її особиста зброя — це повинно бути одне ціле.

Ш. Культура володіння зброєю в Ізраїлі, який понад 50 років живе в оточенні ворогів, на порядок вища, ніж в Україні, де люди тільки починають вчитися володіти зброєю.

В. В Ізраїлі не кожен,хто хоче, може піти і купити собі зброю. Тут теж є різниця. Підхід такий: якщо ми довіряємо молодій людині захист Батьківщини, то не довіряти йому носіння зброє є просто неправильним.

Ш. Перший базовий навичок для піхотинця — це...

В. Вміти стріляти. І стріляти багато. А далі — вчитися з нею рухатися як самостійно, так і в двійках, трійках, четвірках, в складі відділення і т.д. Причому в різних умовах: міських, польових, лісистих.

Є ще інша важлива річ у військових навчаннях — це робота штабів. І тут НАТОВська структура кардинально відрізняється від радянської.

Ш. Штабна культура в НАТО, звісно, на більш високому рівні. Коли розгортається штаб, де кожен офіцер має своє завдання, наносить на карту/планшет/монітор ситуацію в режимі онлайн, і в штабі знають, що відбувається на полі бою саме в ці хвилини з кожним солдатом. Для України це поки що видається захмарною реальністю. Чи не так все далеко?

В. Чим раніше ми почнемо трансформації спочатку в одній військовій частині, а потім в іншій, тим швидше досягнемо тієї мети, якої хочемо досягти. Простіше, можливо, провести реорганізацію військових структур — тут я маю на увазі армію і Нацгвардію. Тому що в Україні зараз — це моя особиста думка, яка грунтується на власних враженнях — немає системи навчання для піхоти, танкових військ, артилерії, інженерних підрозділів і т.ін. Натомість кожен командир веде свій підрозділ вчитися туди і так, як він вважає за потрібне, з огляду на власні можливості. В принципі, якщо командир є фахівцем, який знає і розуміє — все не так погано. Але мінус в тому, що всі ці по різному навчені підрозділи будуть змушені працювати і координуватися спільно в зоні бойових дій чи під час нейтралізації інших загроз.

Ш. Які перспективи в піхотинців, яких ви навчаєте? Бо, дехто гадає, що перемогти можна не піхотою, а тільки потужною і високотехнологічною зброєю: джевелінами, танками...

В. Ви правильно називаєте піхоту “царицею полів”, бо саме від цих хлопців залежить, коли і як закінчиться війна. За радянською доктриною піхота була “гарматним м'ясом”, натомість поважали десантників, бронетанкові війська, флот. У нас в Ізраїлі, коли піхотинець іде по вулиці, багато хто озирається на нього з повагою, бо він - це гордість. Якщо тут в Україні вдасться довести піхотну бригаду Нацгвардії до такого рівня, щоб піхотинці ходили з гордо піднятою головою — це буде дуже добре.

ОГОЛОШЕННЯ: Всіх, хто зацікавлений в службі в першій бригаді легкої піхоти Національної Гвардії України чекають за адресою: Київська область, місто Гостомель, вулиця Проскурівська, 1. Більш детальну інформацію можна отримати в службі кадрів за телефонами: (098) 614-50-47, (095) 686-28-63, (073) 474-68-63.