ban2

Історія одного життя - Богдан-Ігор Антонич. Частина 2

У Львові Антонич жив у своєї тітки на вулиці Городоцькій, 50 (сучасна нумерація). Часто їздив до батьків в село Бортятин, що поблизу Судової Вишні, в 40 км від Львова. Там наприкінці 20-х років минулого століття батько поета отримав парафію.

6        Будинок у Львові (Городоцька, 50), де Антонич мешкав із 1928 до 1937 р.

«Слухайте: ви бачили не раз село за лісом, правда? Коли та картинка подобалася вам і ви з симпатії до неї хотіли якось по етичніше висловитися про неї, то втертим звичаєм поетів сказали би, що «село обведене лісом, наче віночком». А в Антонича «на схилі гір, неначе лата, пришите до лісів село».

Львів
А ти, як завжди, сам в пустелі світу лютій,
й оцінять марно, скупо, точно і тверезо.
А ти, як завжди, будеш сам під сонця гострим лезом,
й складуть надгробний напис: жив і вмер забутий.  (Б.-І. Антонич) 


«Гірке вино поезії мушу пити сам». Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».
Почалось так: упився я
від перших власних строф похмілля.
Був тільки місяць дружбою
на мому з піснею весіллі.
Як сталось те, як задзвеніло,
сказать не вмів оцього вам би,
коли б так серце не горіло.
Так народились перші ямби.
Слова не тесані в гамарні,
слова, осріблені в вогні.
Складають радісні пісні
в весни заквітчаній друкарні.

1931 року в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя». 1932 роком датовано Антоничеву збірку «Велика гармонія». У 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич зайнявся виключно літературною працею, з якої і жив. Говорив: «Як піду на практику, а потім на посаду, то вже нічого не напишу».

Від 1934р. Б.-І. Антонич активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж заходами Богдана Кравціва він видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе у ролі мистецтвознавця. У 193б р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева». 

7Антонич цікавиться колективною пам'яттю й уявою праслов'ян. Префікс пра- багато важить у його світогляді. Поета манить глибина віків і далекі покоління. Час тут розгортається у дві фігури — лінії і кола. Лінійний час — ряд безперервних подій, життя від народження до смерті. Коловий час — це час вічних повернень і перевтілень.

Добрий приклад такого розуміння часу дає календарна обрядовість у фольклорі), що ніби повертає нас певного дня до тих самих, щороку повторюваних ритуалів: щедрувань, колядувань, накликання весни, утоплення Марени в купальській воді. Ідея про безсмертя як безконечну мандрівку душі (відоме з давньоіндійської філософії переконання, що душа народжується вдруге, залежно від свого попереднього життя, у людині, тварині чи рослині) захоплювала поета.

Творчість Антонича споріднена з фольклором, він розлого покликався у власних віршах на християнську міфологію, пов'язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями і навіть апокрифами. (Особливо прикметною тут виглядає «Книга Лева», де поет вдається до міфів про походження стихій, світил, землі всього сущого).

В останніх двох збірках — «Зелена євангелія» та «Ротації» — Антонич дає ліричні переспіви початків існування: «Перша глава Біблії», «Міф», а також картини апокаліпсису: «Кінець світу», «Сурми останнього дня». Майбутню загибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга творень і нищень. («Пісня про незнищенність матерії»)

8

Крім того, Богдан-Ігор Антонич використовував мотиви античності (єгипетської, Індійської, грецької) й поганської міфології слов'ян про великий колообіг життя у Всесвіті. Він понад усе цікавився так званими дописемними культурами. Його наснажувала думка про творення новітніх міфів, що народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш справжніми, ніж прадавні. Навпаки. Писати вірші — це вже означало для нього займатися міфотворенням.

Недарма ж основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі як стихії. Богдан-Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело усіх слов'янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля і небо — фундамент і дах світового дому. Земля у своїх розмаїтих подобах близька й вічна, вона ховає таємний глузд існування, а небо, цей світ над нами, холодне й неживе.

9

«Нам не збагнути його у всій його досконалій блакиті, але й небесна перспектива не дає зрозуміти світ унизу: земля для цієї «блакитної вілли» назавжди залишиться закритою книжкою. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!» («Зелена євангелія»)

Б.-І. Антонич є автором шести книг поезії. Крім «Привітання життя» (1931), він встиг видати «Три перстені» (1934), «Книгу Лева» (1936) і впорядкувати ще три — «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія». Він не працював за принципом «що написав — те й видав». Три останні збірки готував упродовж чотирьох років, помалу вибудовуючи задум і заповнюючи його формою.

9-1

Ольга Олійник скасувала заручини з нареченим, але забути Антонича не змогла: підготувала й видала збірку поезій коханого «Пісня про незнищенність матерії».
Для Олечки
Послухай: б’є весільний бубон
і клени клоняться, мов пави.
В твоє волосся, моя люба,
заплівся місяць кучерявий.
Чому пригасла скрипка трохи,
чому тремтить твоя долоня?
Ніч срібним сяйвом, наче мохом,
обмотує підкови коням. (12 березня 1935)

Критики все ще до кінця не визнали важливість Антонича в розвитку української поезії. Вони продовжують вагатися стосовно його точної позиції у спектрі української літератури XX сторіччя. Але, велика самоцінність спадщини Антонича, а також те, як він поєднав ідеї авангарду і міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст..

Його життя обірвалося 6 липня 1937 року в одному із львівських санаторіїв. Захворівши на апендицит, письменник потрапляє до лікарні. І, незважаючи на те що операція пройшла успішно, у лікарні через погані санітарні умови Антонич занедужав на запалення легенів, яке разом із плевритом і вродженою серцево-судинною недостатністю призвело хворобливого з дитинства письменника до смерті.

10         Меморіальна дошка на батьківщині в Новиці, поховання поета на Янівському цвинтарі у Львові та ювілейна монета до 100-річчя з дня народження.

Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли у 1938р. посмертно. «Зелена євангелія» — це книга природи, «Ротації» — книга міста й цивілізації, а «Велика гармонія» — книга віри.

«Лиш на власнім безумстві опертий,
я бажав увесь шлях перейти тільки сам.
Без хитання в наближенні смерті
навіть небо відштовхував, п'яний життям.
А сьогодні я спілий, мов літом,
покінчив молодечі штукарства та герці,
погодився із Богом і світом
і знайшов досконалу гармонію в серці». Б-І. Антонич, «Confiteor», 1932 («Визнаю»)

Початок читати у частині 1

Інформацію зібрано з інтернет – ресурсу на сайтах присвячених життю та творчості Богдана – Ігоря Антонича


Підготувала Л.Тищенко

Напишіть Ваш коментар