Архітектура України. Частина 3: Середньовічна архітектура, легендарні замки

Після татаро — монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII–XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли.

Історична спадщина нашого краю дуже тісно пов’язана з будівництвом оборонних укріплень, котрі зводились у продовж століть. Наукові джерела засвідчують, що свого часу на території нашої держави було споруджено понад п’ять тисяч найрізноманітніших фортифікацій, і лише 116 твердинь, більшість з яких зруйновані, збереглись до нині.

Фортифікаційні споруди України – це кам’яний літопис, який розповість чимало захоплюючих історій кожному, хто забажає його почути. Тисячолітня історія України сповнена війн, навал, збройних конфліктів. Це закономірний наслідок розташування нашої країни на роздоріжжі Європи і Азії. Українські землі слугували своєрідним мостом між сходом і заходом, а кам’яні твердині були головними спорудами у забудові міст і містечок. Вони перші відбивали ворожі напади і останні підкорялися завойовникам. Наш народ був вимушений зводити замки на своїх етнічних теренах, не захищених від чужинців жодними природніми перешкодами. Без перебільшення можна сказати, що від рівня обороноспроможності древніх фортець залежала доля усіх довколишніх поселень, життя чи смерть їхніх мешканців.

Існує безліч гіпотез про виникнення Кам’янець-Подільської фортеці. Одні історики вбачають дако-римський слід часів імператора Трояна, інші – давньоруський. Та незважаючи на суперечки учених мужів, що вперто відстоюють свою думку, Подільська твердиня не могла не виникнути саме в цьому місці, ніби навмисне створеному природою для оборони. Кам’янецька фортеця відіграла значущу роль в історії України, та й зрештою, усієї Європи.

Літом 1240 року ординці хана Батия, онука великого Чінгісхана, стали облогою навколо Кам’янця. Увірвавшись за дерев’яний частокіл, вирізавши майже все населення містечка, монголо-татари запанують над Кам’янцем понад століття. По смерті хана Батия монголо-татарське військо втратило свою непохитну цілісність. Численні нащадки могутнього хана погрязли в міжусобних чварах та боротьбі за владу.

1363 року Кам’янець перейшов у володіння племінників великого князя литовського Ольгерду. Гіркий досвід чужинського поневолення змушує братів Коріятовичів зводити у каньйоні Смотрича неприступну кам’яну твердиню. Впродовж 70 років фортеця переживає відродження і починає набувати свого неповторного вигляду завдяки пожертвам дрібних подільських шляхтичів і купців. Навіть країни середньовічної Європи, нажахані близькістю татарського сусідства, не жалкують коштів для возведення кам’яного щита Поділля.

Страх перед ординським поневоленням дістався аж до Ватикану. Римський Папа пересилює свою непомірну пожадливість і за для власного спокою та безпеки надсилають на розбудову Кам’янця милостиню Святого Петра. Саме коштами Юлія ІІ була збудована знаменита Папська вежа, в якій тричі відбував ув’язнення легендарний ватажок селянського повстання Устим Кармалюк.

Замок Паланок уподобав сімдесяти метровий вулканічний пагорб у Мукачеві, на якому ще з давньоруських часів стояло укріплення. Воно одне з небагатьох, яке монголо-татари, навіть не намагалися здобути. На місці древніх бастіонів Коріятович звів десятиметрові стіни товщиною 5 метрів, потужні вежі, колодязь, глибиною понад вісімдесят метрів та два резервуари для зберігання води на випадок довготривалої облоги. Навколо підніжжя гори князь Федір наказав вирити рів, що наповнювався водою з річки Латориці та поставити частокіл паланок. З тих часів твердиня у Мукачеві носить назву Паланок.

З часу заснування замок пережив безліч трансформацій, ворожих нападів, змінив багатьох власників. З його стінами пов’язано багато переказів та легенд. Найцікавіша є історія про мужню жінку-воїна Ілону Зріні, що дала гідну відсіч нападникам у скрутні для легендарної фортеці часи. 10 Березня 1686 року австрійська армія під командуванням генерала Зігберта Гайстера розпочала облогу Мукачівського замку Паланок.

Оборону замку очолила княгиня Ілона Зріні, вдова трансильванського князя Ференса Ракоци, мати двох неповнолітніх дітей, у неї виявився справжній військовий талант. Навіть турецький султан надіслав привітання Ілоні Зріні. Не мусульманці! Окрім того, жінці! Мукачівський Паланок під керівництвом мужньої княгині витримав ще дві безуспішні облоги, одна з яких тривала понад рік. Та зрештою значна перевага супротивника змусила жінку-воїна підписати капітуляцію. Ілона Зріні померла у вигнанні, вона не дожила кілька місяців до початку визвольної війни проти австрійських загарбників, яку очолив її син – Ференц ІІ Ракоці.

Хотин сильна фортеця, побудована з твердого каменю на березі Дністра. Вона має дві надмісні брами, під захистом яких стоїть укріплений монастир, що зветься Стефанівським. Замок надзвичайно великий, за його мурами аж 80 куполів, критих дранкою, та 60-70 домів, також під гонтом. Довкола ні городів, ні виноградників. За те є десь із 50 крамниць…

У ті часи на Хотинські стіни приходили не тільки милуватися кам’яною твердинею. Молодий, але амбітний султан Осман ІІ уклав план завоювання України, Польщі а згодом і центральної Європи. Щонайперше, потрібно було відкрити шлях до Галичини, та на заваді стояв Хотинський замок.

Наприкінці літа 1621 року на заклик короля Річі Посполитої Сігізмунда ІІІ під Хотином зібралося сорок тисяч війська гетьмана Петра Коношевича Сагайдачного і тридцять п’ять тисяч поляків та литовців, які протистояли турецько-татарській армії, що майже втричі перевищувала об’єднане військо. Тоді під Хотином полягло 7400 поляків та литовців, 40000 турків, 6000 козаків. Упродовж всієї Хотинської битви козаки відігравали головну роль у знешкодженні турецьких атак.

Жодного разу ворогу не вдалося проникнути за укріплення запорізького війська. По закінченні тієї війни турки ще 50 років не потикалися до України, а увесь Західний світ зітхнув з полегшенням – шлях до серця Європи османським завойовникам було замкнено назавжди.

Ужгородський замок зведений ще в кінці Х ст., мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 році, захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.
Протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

Хоча останнім часом проводяться альтернативні дослідження з дещо іншими результатами і цифрами. Воно й зрозуміло: скоріше за все, під час монголо-татарської навали 1241 році укріплення Унгвара були зруйновані - бо дуже швидко, вже в 1248 році літописи згадують якийсь "новий замок" Унг. Той довго не простояв - татари знищили його в 1317 році. Наступна згадка про укріплення, що належали місцевим магнатам Другетам, відноситься вже до 1499 року.

Другети володіли краєм з 1322 по 1691 роки, і про фортифікації Унгвару (Ужгороду) мусили думати. Тим більш, основна частина збережених на сьогодні укріплень була зведена саме в XIV столітті. В місто запросили італійських військових інженерів. Вони реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін - ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю. У плані замок був неправильним чотирикутником - через рельєф Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8-10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст.

Палац розташовується напроти в'їздної брами, в північно-східній частині комплексу, над урвищем Замкової гори. Палац - слово трохи манірне для цієї суворої двоповерхової споруди з чотирма кутовими вежами. Товщина стін тут 2,5-3 метри, а замість вікон подекуди трапляються бійниці. 

І не палац це, здається, а донжон, цитадель, замок у замку, найукріпленіша частина фортифікацій Унгвара. Палац має внутрішній дворик з видовбаним в скельній породі колодязем. В стінах споруди збереглися таємні ходи, якими можна було проходити з одного поверха палацу на інший. Та незважаючи на численні руйнації та реконструкції, що виникали внаслідок чергової зміни господарів, Ужгородська твердиня витримала удари долі. Вона щоразу повставала з попелу, наче міфічний Фенікс чи Ужгородський сокіл Турул – тотемний захисник Унгварського замку, що розпростер свої бронзові крила над кам’яним свідком буремних літ.

Біле місто Акерман, а нині Білгород-Дністровський, за всю свою славетну історію було і Офіусою, і Тірою, і Аклібо, і Читатє Абе, і Фегерваром. Та майже на всіх мовах у назвах так чи інакше фігурувало слово «білий».

Збудована невідомими майстрами ще за часів панування молдавського князя Олександра Доброго, а можливо за генуезців чи ще раніше, місто-фортеця і досі велично стоїть над хвилями Дністровського лиману, що розбиваються об його стіни.

Ядра на стіні, так званий тетраксес – фігура з 10 точок, які формують дев’ять правильних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною, її використовували у своїх обрядах друїди, вона свого часу стала одним із символів масонської ложі. Фахівці кажуть, що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря.
Це місто можна вважати по праву одним з найстарішим містом на теренах України. Воно існувало ще в IV столітті до нашої ери. Але часті напади завойовників знищили поліс.

Османська імперія зробила Акерман одним із своїх опорних пунктів на Півночі. Місто стало об’єктом нескінченних нападів з боку Запорізьких козаків. Його неодноразово намагалися здобути відомі козацькі отамани. Серед них Григорій Лобода, Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко, Семен Палій. Не залишали у спокої місто і поляки з молдаванами, і васали Туреччини – кримські татари. Акерман часто був їхнім місцем дислокації під час походів, а кримський хан Іслам Гірей ІІ навіть помер у Білгородській фортеці і був похований у мечеті, від якої нині лише залишився мінарет.

Генуезька фортеця — фортеця в місті Судак (Крим, Україна), побудована генуезцями з 1371 по 1460 рік.
Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів.

Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою». Фортеця була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність, тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.

Перша згадка про Луцьк з’явилася близько тисячного року, коли Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі. Насамперед, князь звелів збудувати тут фортецю, котра згодом не раз зупиняла нападників.

Так у 1150 році Лучеськ, так тоді називали Луцьк, витримав шеститижневу облогу полків засновника Москви – Юрія Долгорукого. Від граду каміння, яким лучани зустріли непроханих гостей, ледь не загинув син Долгорукого князь Андрій Боголюбський. Та у 13 столітті Волинський форпост довелося ліквідувати. Це була вимога монголо-татар стосовно усіх територій, які платили їм данину.

Замок відродився за часів правління князя Любарта. Опис твердині від 1545 року стверджує, що в ті часи у Луцьку був не один, а два замки. Другим був Окольний замок, де жили міщани. Нині від нього збереглася лише башта Чарторийських і фрагменти стін. Людська пам’ять зафіксувала, як князь Любарт насипав греблю, загативши річку Стир, як влаштував у в’їздній башті підйомний міст, як поступово замінював дерев’яні укріплення на муровані, домішуючи у розчин курячі яйця. А така кладка, як відомо, на віки.

У січні 1429 року нечувана подія сколихнула весь древній Лучеськ – монархи аж 15 держав тодішньої Європи з’їхалися до замку Любарта на заклик нового хазяїна міста Вітовта Великого. Серед почесних гостей був німецький монарх, він же імператор священної Римської імперії, Сігізмунд, данський король Ерік IV, польський король Владислав ІІ Ягайло, великі магістри Тевтонського та Левонського орденів, легат Папи Римського Мартіна VI, Великий князь московський Василій ІІ у супроводі метрополита Фотія і князів Тверського та Рязанського, посол Візантійського імператора Іоана VII Палеолога, інші можновладці.

Всього прибуло понад 15 тисяч гостей. Сам же Луцьк тоді ледве налічував 5 тисяч мешканців. На самміті розглядалися важливі проблеми: боротьба проти могутньої Османської імперії, рівні права для католицької та православної церков... 

Чи збагне коли-небудь сьогоднішня Європа, що первинна ідея Євросоюзу зародилась у сиву давнину, ще за часів Вітовта Великого, що древній замок в обласному центрі теперішньої України був колискою об’єднаної Європи? А поки що, ми – нащадки славетного роду – марно намагаємося війти у щільно зачинені ворота, які самі ж і возвели ще у 15 му сторіччі під час нездійсненної коронації Великого князя Литовського.

Мовчазні свідки буремної епохи – замки та фортеці України. Їх стіни так багато чули, їх вежі так багато знають! Ці мури, скроплені людською кров’ю та сльозами, впродовж сторіч давали відсіч вражій силі, що намагались поневолити наш рід. Вони ще й досі пам’ятають усіх своїх славетних лицарів, звитяжних полководців, …поіменно! Хоча самі відходять в забуття… А забуття страшніше, ніж прокляття!

Існує народне повір’я, що з кожним ударом дзвону все скоєне людьми освячується Божим Духом. Сакральна бронза віщувала часи миру і розбрату, була передвісником народження і смерті кожного християнина. Священні дзвони нашого народу, їх голоси набатні, Великодні та Різдвяні, усім своїм єством благають пам’ятати.

Початок у частині 2 можна прочитати тут
Продовження у частині 4 читайте тут

Інформація зібрана на сайтах, присвячених архітектурі України та з повнометражного відеофільму «Замки України»:
Частина 1  
Частина 2  
Частина 3 

Підготувала Людмила Тищенко