Архітектура України. Частина 4: Готика і неоготика України. Закінчення

На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.
Серед культових споруд переважали католицькі костели. Східні кордони розповсюдження готичної архітектури на землях України досягли і міст Києва та Чернігова.
Домініканський костел в Чорткові (Тернопільська область) римо-католицький храм на території Україні. Він, безумовно, є одним з найвеличніших та найкрасивіших релігійних споруд України, костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для кляштору (монастиря) домініканців.
Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення.
Це дійсно фантастична споруда, яка захоплює своїми масштабами та красою. Його звели на початку 20 століття на місці домініканського собору збудованого у 1610 році. Архітектором споруди був видатний архітектор Ян Сас-Зубжинський, скульптури храму виконали відомі майстри Чеслав Стовп і Діаман Станкевич. (Більше фото тут )

Київський костьол святого Миколая ніби переносить нас кудись у Західну Європу, туди де квітне середньовічна полум’яна (пломеніюча неоготика) готика. Він ніби підкреслює, що Київ – це та сама Європа, адже за межами Європи таких готичних шедеврів немає. Церква була сконструйована в 1899—1909 роках і побудована в неоготичному стилі київським архітектором Владиславом Городецьким за проектом С. В. Валовського, який зробив його справжнім шедевром геній Владислава Городецького.

Латинська катедра у Львові головний римо-католицький храм України. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Латинський кафедральний собор у Львові — пам'ятка архітектури національного значення. Готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення і розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували.

В інтер'єрі високі сніпчасті колони підтримують стрілчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками Офіційно він називається Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або (простіше) Львівський кафедральний собор. Дехто вважає кафедральний собор втіленням Львова. Готика і ренесанс, бароко і рококо, еклектика і модерн – практично усі львівські архітектурні стилі злилися в одній споруді. Вона бачила майже всю історію міста Лева і чітко відображає космополійну сутність цього галицького поліса.

Гігантські розміри (висота вежі 66 метрів, довжина храму – 67 метрів, ширина - 23), прекрасні архітектурні форми, численні прибудовані каплиці, величні колони, які підтримують склепіння, фантастичні розписи та казкові скульптури – все це втілено у Львівському кафедральному соборі.

А особисто вражають ще й дві його башти. Одна велична і могутня, височезна готично-барокова красуня. А інша – пузатий недомірок, яка теж повинна була вирости в красуню, але не склалося, адже у далекому чотирнадцятому столітті будівельникам банально не вистачило коштів, тому вони накрили недобудовану башту дахом, і залишили її гидким каченям на пів-тисячоліття. (Більше фото тут ) 

Костел святого Варфоломія (Дрогобич), Львівська область, з'явився на початку XV століття на території дрогобицького замку. Від замкових стін, валів та ровів не лишилося на сьогодні нічого - окрім єдиної башти з цегли, яка й стала дзвіницею костелу святого Варфоломія (за іншими даними - костелу Знесення). 

Башта була збудована, ймовірно, в 1551 році. Від усіх інших замкових башт її відрізняв матеріал: не дерево, а цегла. Її "підробіток" в якості дзвіниці зберіг її в важкий для замку час: на початку ХІХ століття твердиню розібрали.

Перша римо-католицька парафія з'явилася в Дрогобичу ще в кінці XIV століття (1392). Король Польщі Владислав Ягєлло зафундував цей готичний храм, який було перебудовано вже в 1541 році. Сам костел колись був не храмом, а боярськими палатами. І таємничі язичницькі символи на його фасаді збереглися ще з тих часів.

Меморіальна дошка на башті повідомляє, що "Восени 1648 року в Дрогобичі селянсько-козацькі загони та повсталі мешканці міста і навколишніх сіл розгромили польсько-шляхетські війська і визволили місто". Може й так. Але громили вони безпосередньо в храмі, куди увірвалися зі зброєю і вирізали всіх, хто шукав там захисту від терору. В пам'ять про цю жахливу трагедію той вхід, яким вдерлися до святині повстанці, було навічно замуровано. 

Трагедія була не поодинокою. Костел сильно постраждав під час ворожих нападів на Дрогобич у 1594 та в 1624 рр. Головний вхід та капличка, прибудована до святині, з'явилися в XVIII столітті. На жаль, костельне майно або розікрали, або знищили в часи Другої світової війни.

Костел неодноразово реставрували та ремонтували, переобладнували старі та додавали нові вівтарі. Дах будівлі було понижено у 1793 р., тоді ж замурували бійниці - вони вже не були потрібні.

В радянські часи храм закрили, зробивши з нього склад театрального реквізиту. Лише в 1989-1991 роках костел повернули римо-католицькій громаді міста.

Розписи храму близько 1800 року виконав художник Борщ. Звичайно ж, це не були найперші фрески у святині: стіни розписувались і до того. Якими були фрески в XVII ст., сказати важко. У XVIII ст. стіни були заново розписані Андрієм Солицьким.

За модою того часу, крім власне релігійних сюжетів фрески зображали також розгром костелу козаками Богдана Хмельницького та татарськими загонами у 1648р.
Вітражі виготовлені на початку ХІХ ст. за ескізами Яна Матейки, Юзефа Мегоффера та С.Виспянського. (Більше фото тут) 

Церква святої великомучениці Параскеви П'ятниці – одна з найстаріших у Львові. Спочатку вона була дерев’яною, а нинішнього вигляду набула у середині XVII століття, коштом господаря історичної румунської провінції - Молдови Василя Лупула (свата Богдана Хмельницького).

Храм було зведено в 1644 році на фундаментах храму княжої доби кінця XIII - початку XIV ст., а в 1645 році її було посвячено. Слід зазначити, що Васіле Лупул звів львівський храм на прохання молдовського митрополита Варлаама, засновника книгодрукування в Молдові, який мав тісні зв'язки з львівським та київським духовенством. 

Нині існуючу церкву збудували у 1644 рр. (на місці зруйнованої пожежею у 1623 р.) ЇЇ присвячено покровительці молдавського господаря – святій Параскеві. Церква мурована у нижній частині з ламаного каменю, у верхній – з цегли. Однонавова, з невеличкими бабинцем і вівтарем. У плані має форму прямокутника з гранчастою апсидою, набагато нижчою від основної частини. Над бабинцем здіймається масивна чотиригранна вежа, яка органічно зливається із загальною масою будівлі.

При загальній довжині храму у 22,75 м висота її вежі складає 44 м. Тому, незважаючи на загальний суровий вигляд, церква видається дещо тендітною. Верхній ярус вежі декорований широким аркатурним поясом, там же збереглися бійниці, які вказують на її оборонний характер. Архітектура пам’ятки не має чітко вираженого стилю.

Верх у вигляді бані з чотирма меншими вежечками (“під вежу Корнякта”) прибудовано при реставрації 1908 р. за проектом архітектора М. Лужицького на місці давнього шатрового покриття. (Більше фото тут )

Каплиця Св. Мартина, залишки розібраного готичного собору в Мукачеві, Закарпаття. Костьол Святого Мартина був побудований в 1904 році та названий на честь одного з найшановніших святих і покровителя Мукачева — Святого Мартина. Костьол зводився на місці старого католицького храму, однієї з перших культових споруд у Мукачеві, яка існувала в Мукачеві за часів правління королеви Єлизавети, яка часто там молилася.

У 1686-му році, поки Ілона Зріні захищала Мукачівський замок, полководцем кесарського війська Капрара, було спалено церкву і місто. До 1725-го року зусиллями католицьких вірників велась реконструкція зруйнованої будівлі. В 1746 році її було перебудовано.

Наприкінці ХІХ століття неф церкви знаходився у поганому стані, через що його довелось знести. Із старої церкви залишилося лише святилище, на місці якого було зведено теперішню каплицю. В 1896 році з ініціативи графа Шенборна вирішили побудувати новий костьол. Новий готичний храм було докорінно перебудовано на початку ХХ століття в рисах романтичної неоготики за проектом будапештського архітектора Ціглера.

Перлина костьолу – старовинна каплиця Святого Йосипа, яка знаходиться поряд з храмом датується XIV століттям. Це єдине будова, яка вціліла від колишнього храму. Каплиця виконана в готичному стилі та являє собою кам’яну споруду з вузькими стрілчастими вікнами, укріплену могутніми контрфорсами (опорами). З усіх боків споруда укріплена міцними контрфорсами. Фасад каплиці прикрашений великою аркою з трояндою та декорований хрестами. До однієї зі стін прибудована кругла вежа, яку вінчає високих чотирикутний дах зі шпилем. В каплиці збереглися розписи XIV ст. (Більше фото тут) 

Найстаріша архітектурна пам’ятка костел Св. Миколая, Куликів (смт), Львівська область. Оскільки на наших теренах не часто можна зустріти старі готичні храми, то вже тільки завдяки цьому варто подивитись на нього.

Перший костел у Куликові було збудовано ще в далекому 1399 році. До речі, саме згадка про костел є першим письмовим документом про містечко, і тому офіційно роком заснування Куликова вважається 1399 рік. Цей документ говорить, що галицький архієпископ Якуб Стрепа закріплює земельний наділ за куликівським костелом. Той храм був центром парафії.

Оскільки костел був дерев’яним, то довго він не простояв. У 1538 році на його місці будується новий мурований оборонний костел св. Миколая. Храм було зведено в стилі пізньої готики, а фундатором будівництва став тодішній власник Куликова Микола Гербурт Одновський. У 70-80 роки ХVI століття до костелу було прибудовано дві симетричні каплиці.

У 1761 та 1821 костел переживав пожежі, після чого неодмінно відновлювався. Також реставраційні роботи у храмі проводились у 1854 і 1926 роках. Після Другої світової війни костел було закрито і перетворено на склад пекарні. У 1990-х роках храм віддали греко-католикам, а у 2000 році повернули римо-католицькій церкві, коштами якої і було проведено ремонт. Реформатська церква у Хусті, колишній Єлизаветинський костел ХІІІ століття в готичному стилі милує око і до сьогодні. Храм побудований з каменю. Нагадує він нам фортецю: вузькі вікна-бійниці, могутні кам’яні мури навколо храму з двома брамами. Крізь віконні отвори добре видно товщину мурів.

Стоїть храм на невеликому підвищенні, повністю домінуючи над одноповерховими будівлями, котрі тут були ще в середині ХХ століття. За стінами костелу місцеве населення ховалося ще в часи монголо-татарської навали 1241 – 1242 років. Навколо костелу оборонна стіна з двома воротами, які оформлені напівкруглою профільною аркою. У плані храм прямокутний, з п’ятигранною абсидою, яку підтримують могутні контрфорси. З боку західного фасаду знаходиться вежа – дзвіниця.

В храмі збереглися готичні стрілчаті вікна, правда невисокі, тому й нагадують собою вікна – бійниці. В інтер’єрі храму добре видно стрілчату арку. Неф церкви перекритий хрестовидними склепіннями, ребра чітко профільовані і переходять в капітелі пілястри (тобто прямокутні у плані вертикальні виступи стін завершуються декоративними розширеними оздобами).

Нещодавно під час реставрації костелу Святої Єлизавети зняли внутрішню побілку і відкрили давні готичні фрески із зображенням святих Іштвана, Ласла і герцога Імре, що раніше прикрашали стіни храму. До ХV ст. костел був католицьким. У 1523-1524 роках став протестантським.
Досить старими є і дзвони церкви. Найбільший – з 1683 року, найменший – з 1587 року. (Більше фото тут) 

Готичний костел Св. Трійці у Підгайцях, Тернопільська область, з добудовами був збудований в 1634році. Можна припустити, що при будівництві в 1634 році, було використано каміння костелу, що стояв на цьому місці раніше. Свідченням цього може слугувати кам'яна плита з епітафіями, що датуються 1608 та 1612 роками. Вона знаходиться над сходами, що ведуть до захрести. Раніше, на цьому місці височів дерев’яний костел, який згорів в 1434 році. Костел хрестоподібний у плані.

На початку ХХ століття верхню частину понівеченої під час Першої світової війни башти, було добудовано нову в неоготичному стилі. Так в архітектурі храму поєдналися неоготичні форми з ренесансом. Головний вхід різьбленим білокам'яним порталом у вигляді портика.

Перекриття костелу хрещатими склепіннями із різьбленими розетками на шелигах. Каплиця Потоцьких і Софії із Замєхова, яка прилягає до пресвітерії костелу, була прибудована в 1643 році в ренесансному стилі. В інтер’єрі храму ще можна подекуди розпізнати барокові елементи з фрагментами готики. На вежі великий годинник. (Більше фото тут) 

Костел св. Мартина був закладений у селі Скелівка (Фельштин) Старосамбірського району Львівської області. Занесений до Реєстру пам'яток України національного значення за охоронним номером 511/1 (ID 46-251-0020). Перед костелом розміщено вежу-дзвіницю, занесену до Реєстру пам'яток України національного значення за охоронним номером 511/2 (ID 46-251-0021).Стара назва Скелівки - Фельштин. В давнину це село було дуже укріпленим містом-фортецею. Нажаль, від укріплень нічого не лишилося. Костел св. Мартина з оборонною баштою зведений в кінці 15 - початку 16 ст.

В 1904р костел перебудували, після чого він набув неоготичного вигляду. Костел з потужною оборонною баштою, ровами та валами на краю міста сприяв його обороні і входив до міського фортифікаційного комплексу. Під час першої світової війни комплекс було пошкоджено. Відбудовано у 1915-1916рр. (За Орестом Мацюком) За переказами вежа мала бути донжоном замку роду Гербуртів. (Більш докладно та більше фото тут) 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Рогатині є традиційним храмом з двома опорами-стовпами і готичним нервюрним склепінням. На фасадах церкви — контрфорси, що на рівні склепінь з'єднуються арками. До західного фасаду пізніше прибудовано бароковий портал на двох круглих колонах та кам'яні сходи. Численні перебудови храму визначили його зовнішній вид, у якому творчо переплелися елементи готичної та барокової архітектури.

Щодо дати зведення Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині немає спільності думок серед вчених-дослідників. Втім вважається, що храм є однією з найдавніших культових споруд у країні, і будувався вже у ХІІ—XIV століття, тобто походить з часів Галицького князівства.

Під час Першої світової війни, коли Рогатин майже повністю згорів, церква Різдва Пресвятої Богородиці лишилася неушкодженою. Але під час нападу німців на Галичину у Другу світову війну (1941) храм не обминула бомба. Майстром Миколою Дарміцем церкву було відновлено. Та за три роки, 1944-го, у храм потрапила фугасна бомба, і знищила церкву із середини.

По війні розпочалися відновлювальні роботи в храмі, які тривали майже 10 років. За роки незалежності України (від 1991 року) храм УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині пережив великі зміни — церква збагатилася внутрішнім оформленням, здійснено реставрацію, зокрема привертає увагу зовнішній вигляд та покриття куполів і хрестів сусальним золотом; також споруджено фігуру Матері Божої. (Більш докладно та більше фото тут.)

Костел Серця Ісуса архітектурний шедевр, яким пишається столиця Буковини Чернівці, найкрасивішим храмом міста – костелом Найсвятішого Серця Ісуса, збудованим найвідомішим зодчим Чернівців Йозефом Ляйцнером. Костьол спорудили у неоготичному стилі, що вирізняло його з–поміж інших видатних чернівецьких будівель, зведених переважно у візантійсько–романському стилі.

Віконні вітражі привезли з Польщі, орган вартістю 5 тисяч флоринів — iз Німеччини, а три дзвони — з Шотландії. Найбільший, вагою у 20 центнерів, називався Серце Ісуса. Годинник iз шістдесятиметрового шпиля щогодини сповіщав час на всі чотири сторони. Завдяки своєму незвичному для православного краю виглядові храм Серця Ісуса одразу ж став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини. (Більш докладно та більше фото тут і тут) 

Це́рква Святих Петра і Павла — колишній православний храм в Києві на Подолі, збудований як Домініканський костел святого Миколая близько 1610 року та зруйнований більшовиками у 1930-ті роки. Мурований костел св. Миколая при цьому кляшторі був збудований в 1600-і рр. єпископом Кшиштофом Казимірським. На побудову величного тринавного храму пішли будівельні матеріали з руїн вишгородського собору Бориса і Гліба.

Близько 1610 р. костел був освячений, але прибудови та перебудови тривали до 1640 р. Проте польське панування добігало свого кінця, і коли в 1648 р. домініканці були вигнані з міста, їхній кляштор був ліквідований, а костел — пограбований та занедбаний. В 1650-і рр. російський воєвода використовував будівлі колишнього кляштора як караульні приміщення. Поступово монастирські споруди були розібрані, але сам костел вцілів. Наприкінці XVII ст. в ньому навіть влаштували шинок.

Лише в 1691 р. митрополит Варлаам Ясинський освятив храм як православну Петропавлівську церкву. Спочатку вона не мала свого причту, і була приписною до Софійського собору. В 1786 року храм став грецькою церквою і був такою до пожежі 1811 року.

Первісний костел був тринавною шестистовпною базилікою з гранчастим вівтарем. Нави перекривались нервюрними склепіннями. Вікна були стрільчастими. Бічні нави закінчувались невеликими каплицями, що мали самостійні півкулясті апсиди. Південна каплиця була збудована одночасно з самим костелом, а північна була прибудована пізніше, але до 1640 р. Первісний храм мав високі стрільчаті трикутні готичні фронтони на західному та східному фасадах, і відповідно — високий двоскатний дах. (Більше фото готичного Києву тут)

Готичне мистецтво відображало кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, зростання і зміцнення міст. Мистецтво готики залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою. Зневажливе ставлення до католицизму з боку православних ієрархів було перенесене і на готичні споруди Києва та Чернігова. Їх перебудовували під канонічні потреби православних споруд або безжально знищували в 18 столітті чи в підрадянський період. Готична архітектура повернулась на землі України в 19 — на початку 20 ст. у вигляді неоготики (Палац Даховських, Воронцовський палац (Алупка), Палац Терещенків у Червоному, Церква святого Миколая (Київ), Одеська кірха), в побудові низки неоготичних храмів в містах Львів, Тернопіль, Чортків, Одеса, Чернівці, Скала-Подільська, менших храмів у селах.

Початок можна прочитати тут

Інформація зібрана з Інтернет – ресурсу, на сайтах присвячених готичній архітектурі України

Продовження у частині 5 читати тут
Підготувала Людмила Тищенко